Постанова ВАСУ від 23.06.2026 року у справі №320/28375/24

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року

м. Київ

справа № 320/28375/24

адміністративне провадження № К/990/29890/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Шишов О.О.,

за участі секретаря судового засіданні Лопушенко О.В.,

представника позивача - Янковий М.В., Сокальська О.О.,

представника відповідача - Бондар П.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі №320/28375/24 за адміністративним позовом Повного товариства "Ломбард Донкредит Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Ріелті" і компанія" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Повне товариство «Ломбард Донкредит Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Ріелті і компанія» (далі ПТ «Донкредит», позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач ГУ ДПС у м. Києві), у якому просило суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.02.2024 року: № 01269824025, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 71 141 001,55 грн та № 01269924025 від 22.02.2024, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 4 148 425,92 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на неправомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з огляду на недотримання податковим органом приписів Порядку оформлення результатів документальних перевірок, затверджений наказом Міністерства фінансів України №727 від 20 серпня 2015 року при складанні акту перевірки, внаслідок недослідження первинних документів та відсутність обґрунтування здійснених донарахувань ПДФО (т. 1 а.с. 1-16).

Проте переходячи до суті зафіксованих атом перевірки порушень і спростовуючи висновки ГУ ДПС у м.Києві про невиконання ПТ «Донкредит» функції податкового агента щодо утримання та перерахування до бюджету ПДФО з доходу отриманого від реалізації заставного майна, позивач зазначив, що за операціями з реалізації заставного рухомого майна (техніки) ПТ «Донкредит», відповідно до п.п.168.1.1. п.168.1 ст.168 ПК України, з урахуванням п.п.164.2.20 п.164.2. ст.164, п.167.1 ст.167, п.171.2 «а» ст.171, п.п.«а» п.176.2 ст.176 ПК України, виступав як податковий агент, нараховував, утримував та сплачував (перераховував) до бюджету податок з доходу фізичних осіб, відповідно до п.п.173.1., п.п. 167.2. ПК України за ставкою 5 % бази оподаткування, що помилково не враховано контролюючим органом.

Однак, за операціями з реалізації заставного рухомого майна (золото (брухт) ПТ «Донкредит» відповідно до п.п.173.3. ст.173 ПК України, як посередник, частково виконував функції податкового агента, а саме: подавав до контролюючого органу інформації про суму доходу, із зазначенням коду ознаки доходів 149, але не нараховував (не утримував) податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) з огляду на вимоги п.п.164.2.18 п.164.2 ст.164 ПК України, п.п.165.1.25. п.165.1 ст.165 ПК України.

На підтвердження безпідставності та необґрунтованості висновків акта перевірки позивач також надав до суду першої інстанції висновок експерта від 30.06.2024 р. за результатами проведення судової економічної експертизи №264/26 (складений на замовлення позивача) (т. 24 а.с. 184-201).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2025, позов задоволено (т. 25 а.с. 44-77, 122-139).

Мотивуючи висновок про задоволення позову, суди попередніх інстанцій, керувались тим, що за операціями з реалізації заставного рухомого майна (золото (брухт) ПТ "Донкредит" відповідно до п.п. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164, п.п. 165.1.25. п. 165.1 ст. 165, п. 173.3 ст. 173 ПК України, як посередник, частково виконує функції податкового агента, а саме стосовно подання до контролюючого органу інформації про суму доходу, із зазначенням коду ознаки доходів 149, та не нараховує (не утримує) ПДФО оскільки, відповідно до п.п. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164 ПК України, дохід, отриманий платником податку за брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України, не є базою оподаткування ПДФО, та сума доходу, отримана платником податку за брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, як визначено п.п. 165.1.25 п. 165.1 ст. 165 ПК України.

Тоді, як в акті перевірки відсутні посилання на первинні документи, конкретні регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, або інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків; не зазначено період та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; відсутні дані щодо об`єктів оподаткування, ставок податку в розрізі податкових періодів, а лише здійснено посилання лише на договори укладені з Національним банком України.

Проте проаналізувавши вибірково перинні документи, а також врахувавши висновок експерта, суди дійшли висновку, що первинними документами та обліковими регістрами підтверджуються господарські операції по договору фінансового кредиту та застави (наприклад відносно продажу фізичною особою ОСОБА_1 «золото» ломбарду під заставу, а саме договір від 21 березня 2021 року №ДОН0320000791 та відображення господарської операції в бухгалтерському обліку і видачу фінансового кредиту із забезпеченням заставою (золотом) з наведеною оціночною вартістю - 21 березня 2021 року; передачу на реалізацію комісіонеру - 04 червня 2021 року; реалізацію предмета застави (золото) Національному банку України (Державній скарбниці України) посередником - 08 червня 2021 року; погашення суми заборгованості по кредиту за рахунок реалізації заставного майна, переданого до Національного банку України - 08 червня 2021 року).

Також, за висновками судів попередніх інстанцій, первинними документами та обліковими регістрами підтверджуються господарські операції по договору фінансового кредиту та застави зокрема від 19 серпня 2021 року №ДОН0002007715 (із фізичною особою ОСОБА_2 ) та відображення господарської операції в бухгалтерському обліку, а саме підтверджуються документально (серед іншого): видачу фінансового кредиту, із забезпеченням заставою (інше майно: навушники марки "хiaomi"), з наведеною оціночною вартістю - 19 серпня 2021 року; передачу на реалізацію для погашення заборгованості по кредитному договору - 26 серпня 2021 року; реалізацію предмета застави - 26 серпня 2021 року; погашення суми заборгованості по кредиту за рахунок реалізації заставного майна -26 серпня 2021 року, а також утримання із суми реалізації заставного рухомого майна податку на доходи фізичних осіб заставкою 5 % та перерахування ПДФО до бюджету 27 серпня 2021 року (на підставі п. 167.2 ст. 167 ПК України).

Отже вищенаведені висновки судів в сукупності слугували підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 71 141 001,55 грн, а з огляду на відсутність порушень в частині оподаткування ПДФО, скасовано і податкове повідомлення-рішення № 01269924025 від 22.02.2024, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору (враховуючи суму штрафних санкцій) на загальну 4 148 425,92 грн.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яку просив задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні позову (т. 26 а.с. 18-23).

Підставою касаційного оскарження скаржником вказано пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на те, що внаслідок порушення норм процесуального права (п. 4 ч. 3 ст. 2, ч. 4 ст. 9, ч. 1 та 2 ст. 72, ч. 1 ст. 76, ч. 3 ст. 90, ч. 3 ст. 242, п. 1, 2 ч. 1 ст. 244 КАС України) та норм матеріального права (пп. 164.2.18 та пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 та п.п. 165.1.25 п. 165.1 ст. 165, 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п.п. "а" п. 176.2 ст. 176, пп. 1.2 пп.1.3 та пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України) при винесенні оскаржуваних судових рішень, судами надано невірну оцінку обставинам, що мають значення для справи за відсутності висновків Верховного Суду з питань застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах. Контролюючим органом зауважено, що наразі відсутні висновки Верховного суду з питань застосування положень пп. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164 та п.п. 165.1.25 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до операцій з реалізації юридичними особами дорогоцінних металів (та/або виробів з дорогоцінних металів), які не відносяться до категорії брухту.

Більш детальніше скаржник посилався на неврахування судами попередніх інстанцій, що застосовуючи положення п.п. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164 та п.п.165.1.25 п. 165.1 ст. 165 ПК України судами не враховано, що останні містять виключення лише щодо брухту дорогоцінних металів. Проте згідно положень ст. 1 Закону України «Про металобрухт», металобрухт - непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів і їх сплавів. Проте судами попередніх інстанцій не досліджено, якого саме типу рухомого майна (придатні до використання вироби з дорогоцінних металів чи брухт) приймалось стороною позивача від фізичних осіб та в подальшому останнім реалізовувались і безпідставно (без посилання на дослідження належних та допустимих доказів) констатовано, що реалізована позивачем продукція є брухтом і що даний вид операцій звільняється від оподаткування.

Отже наслідком неправильного застосування судами положень п.п. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164 та п.п.165.1.25 п. 165.1 ст. 165 ПК України є подальше неврахування судами того факту, що у зв`язку з невиконанням договору про надання ломбардом фінансового кредиту, у фізичної особи-позичальника виникає оподаткований дохід у вигляді основної суми кредиту, що залишилася неповернутою кредитору - ломбарду. Такий дохід позичальника має форму відповідної суми грошових коштів від реалізації заставленого предмета рухомого майна, що належало заставодавцю. Ломбард є податковим агентом відносно доходу позичальника у вигляді суми коштів від реалізації заставленого предмета рухомого майна, розмір якої дорівнює основній сумі кредиту, яка залишилася неповернутою кредитору - ломбарду. Щодо питання оподаткування іншого доходу заставодавця, то відповідно до статті 25 Закону України «Про заставу» у разі, якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю. За таких обставин, ПТ «ДОНКРЕДИТ» при реалізації майна фізичних осіб повинен був утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18 % та військовий збір за ставкою 1,5% (т. 26 а.с. 18-23).

Верховним Судом відкрито касаційне провадження у цій справі з метою перевірки правильності ухвалення оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій в межах вищенаведених доводів контролюючого органу.