ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" вересня 2016 р. м. Київ К/800/30125/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Черпіцької Л.Т.,
Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2015 року у справі за позовом Відділу освіти Кременецької районної державної адміністрації до Державної фінансової інспекції в Тернопільській області про визнання незаконною та скасування вимоги,
в с т а н о в и л а:
Відділ освіти Кременецької районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Тернопільській області про визнання незаконним та скасування пункту 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Тернопільській області від 25.07.2014 №19-03-13-14/5118.
Позовні вимоги мотивовано протиправністю оскаржуваного пункту вимоги як такого, що прийнято на підставі необґрунтованих висновків акту ревізії щодо порушення позивачем пункту 3 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за надані послуги при здійсненні харчування учнів Почаївської ЗОШ І-ІП ступенів.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2015 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано пункт 3 вимог Державної фінансової інспекції в Тернопільській області від 25 липня 2014 року №19-03-13-14/5118.
У поданій касаційній скарзі Державна фінансова інспекція в Тернопільській області із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Державною фінансовою інспекцією в Тернопільській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності відділу освіти Кременецької районної державної адміністрації за період з 01.06.2011 по 30.04.2014, за результатами якої складено акт ревізії від 10.07.2014 №03-22/118.
На підставі акту ревізії від 10.07.2014 №03-22/118 Державою фінансовою інспекцією сформовано та на адресу позивача надіслано вимогу від 25.07.2014 №19-03-13-14/5118, пунктом 3 якої позивача зобов'язано стягнути в установленому законом (судовому) порядку із винних осіб кошти в сумі 106781,34 грн., в тому числі шляхом пред'явлення цивільних позовів;
кошти в сумі 91612,71 грн. перерахувати в дохід районного бюджету за кодом класифікації бюджету 21080500 „Інші надходження", код 37766394, рахунок №31419535700316, як незаконні видатки, проведені в минулому бюджетному періоді за рахунок коштів загального фонду; кошти в сумі 15168,63 грн. віднести на відновлення касових видатків загального фонду кошторису.
Вказуючи на протиправність пункту 3 вимоги від 25.07.2014 №19-03-13-14/5118, відділ освіти Кременецької районної державної адміністрації звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності пункту 3 вимоги від 25.07.2014 №19-03-13-14/5118 як такої, що сформовано на підставі хибних висновків акту ревізії від 10.07.2014 №03-22/118.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-ХІІ) встановлено, що Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Пункт 7 статті 10 Закону № 2939-XII закріплює право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550.
За правилами пункту 2 зазначеного Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
За правилами пунктів 45, 46 Порядку проведення інспектування у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державної контрольно-ревізійної служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Згідно з пунктом 50 цього Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Сервіси для юристів