ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" травня 2014 р. м. Київ К-37980/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державного казначейства України про зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в :
У липні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог вказувала, що вона є суддею Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області і відповідно до Конституції України, Законів України «Про статус суддів» та «;Про судоустрій України» їй гарантується належний рівень правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, що є гарантіями її незалежності як судді. При цьому зазначала, що при встановленні розміру її посадового окладу застосовуються вимоги п.4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865», які визнано протиправними та скасовано судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Позивач вважає, що при застосуванні вказаних норм обмежено розмір її заробітної плати, оскільки вона обчислюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 21 грудня 2005 року, та забороною у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати проводити її перерахунок, що свідчить про безумовне порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення, яке призвело до недоотримання заробітної плати.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4 просила стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь недоплачену заробітну плату за період з 1 грудня 2007 року по 31 грудня 2009 року у розмірі 108 194,13грн., а також за період з 1 січня 2006 року по 30 листопада 2007 року та з 1 січня 2010 року по 31 травня 2010 року включно згідно з розрахунком Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 3 вересня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_4 недоотриману заробітну плату з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року із врахуванням фактично отриманих сум. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2010 року це рішення змінено. В абзаці другому резолютивної частини постанови слова «з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року» замінено на слова «з 19 серпня 2009 року по 31 травня 2010 року».
У третьому абзаці резолютивної частини зазначено: «Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_4 надбавки за вислугу років за період з 22 травня 2008 року по 31 травня 2010 року відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції Закону №4015-Х 11 від 24 лютого 1994 року), виходячи з відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В касаційній скарзі Міністерство фінансів України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ці рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст.22 Конституції України скасування чи звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається.
Частиною третьою статті 11 Закону України "Про статус суддів" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
Конституційний Суд України у Рішенні № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання суддів) роз'яснив що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України "Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Правова позиція судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі щодо підстав часткового задоволення позову є помилковою з огляду на таке.
У статті 6 Конституції України міститься правова норма, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів, визначається виключно законами України, а згідно частини першої статті 126 Конституції України Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів. Збереження існуючого статусу суддів, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності суддів.
Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України "Про статус суддів"(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення.
Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Частина четверта зазначеної правової норми встановлювала розміри щомісячної надбавки за вислугу років, яка підлягала виплаті суддям.
Розміри посадових окладів, премій встановлювались Кабінетом Міністрів України, розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначались указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України.
Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Сервіси для юристів