ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 березня 2016 року м. Київ К/800/1558/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Загороднього А.Ф.,
Кочана В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування висновку,
встановила:
У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому з урахуванням уточнень просить: скасувати висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 від 25 серпня 2015 року; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 (АДРЕСА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45 річного віку.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 від 25 серпня 2015 року. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45 річного віку.
У касаційній скарзі представник Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року у м. Араміль Сисертського району Свердловської області СРСР.
09 лютого 1984 року позивач отримав паспорт громадянина Союзу Радянських Соціалістичних Республік серії НОМЕР_2 Паспортний документ виданий за місцем проживання позивача, а саме відділом внутрішніх справ Розсошанського райвиконкому Воронезької область.
Судами також було встановлено, що позивач з 11 серпня 1987 року працював на Розсошанському електроапаратному заводі.
У листопаді 1989 року підприємство Розсошанський електроапаратний завод направило ОСОБА_2 на навчання до Харківського інституту радіоелектроніки.
На підставі наказу ректора Харківського інституту радіоелектроніки №313 ст від 13 липня 1990 року позивач отримував стипендію за рахунок підприємства.
На період навчання у вищому навчальному закладі ОСОБА_2 зареєстрував своє тимчасове проживання у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 гуртожиток, у якому проживав у період з 19 грудня 1989 року по 01 серпня 1990 року та з 05 жовтня 1990 року по 01 липня 1995 року.
У червні 1995 року позивач закінчив вищий навчальний заклад, отримав диплом НОМЕР_3 і був відрахований 01 серпня 1995 року з інституту у зв'язку із закінченням терміну навчання згідно з наказом 271-ст від 01 серпня 1995 року.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що згідно відтиску печатки про реєстрацію у паспорті ОСОБА_2 вбачається, що він повернувся до місця свого постійного проживання до Російської Федерації за адресою: Російська Федерація, АДРЕСА_2.
З паспорту громадянина Союзу Радянських Соціалістичних Республік ОСОБА_2 також вбачається, що на підставі частини першої статті 13 Закону РСФСР «Про громадянство РСФСР» від 28 листопада 1991 року він є громадянином Російської Федерації.
08 серпня 1998 року позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_6, що зареєстрований Жовтневим відділом актів громадянського стану м. Харкова, актовий запис № 484, що підтверджується свідоцтвом про одруження.
01 червня 1999 року ОСОБА_2 був знятий з реєстраційного обліку за місцем свого постійного проживання за адресою: Російська Федерація, АДРЕСА_2.
26 червня 2001 року позивач, маючи намір проживати в України, звернувся до відповідача (на той час ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області) із відповідною заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну згідно положень Закону України «Про тимчасовий статус іноземців та осіб без громадянства» (у редакції Закону 1991 року).
На підставі висновку ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області від 10 жовтня 2001 року ОСОБА_2 документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 10 жовтня 2001 року терміном до 10 березня 2003 року, а 05 листопада 2003 року термін дії посвідки продовжено безстроково.
Судами також було встановлено, що у зв'язку із досягненням 45-річного віку позивач 24 травня 2015 року звернувся до Жовтневого РВ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про обмін посвідки.
Сервіси для юристів