ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"20" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/29366/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Донця О.Є.,
Голяшкіна О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції Черкаської області, Державного реєстратора прав на нерухоме майно державної реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції Крилової Оксани Миколаївни про визнання незаконною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції Черкаської області, Державного реєстратора прав на нерухоме майно державної реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції Крилової Оксани Миколаївни, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд:
визнати незаконною відмову державного реєстратора Крилової О.М. в реєстрації права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2;
зобов'язати реєстраційну службу Черкаського міського управління юстиції Черкаської області зареєструвати право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 відповідно до резолютивної частини рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2014 року у справі № 711/1529/14-ц.
Позов мотивований протиправністю відмови державного реєстратора в реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно на підставі судового рішення, що набрало законної сили.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі позивач, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2014 року у цивільній справі № 711/1529/14-ц, серед іншого, припинено право власності ОСОБА_4 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, припинивши на квартиру право спільної сумісної власності.
10 листопада 2014 уповноваженою особою ОСОБА_2 до реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції Черкаської області подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності на 1/4 квартири АДРЕСА_1. До заяви додано: рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2014 року у справі № 711/1529/14-ц; технічний паспорт, виданий 01 червня 1999 року КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації»; копії паспортів громадянина України та ідентифікаційні коди позивача та уповноваженої особи.
За наслідками розгляду зазначеної заяви та документів, поданих для проведення державної реєстрації права власності, державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції Криловою О.М. прийнято рішення від 11 листопада 2014 року № 17106388 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, мотивоване тим, що подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: у рішенні Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2014 року вказано, що 1/4 частина спірної квартири (на яку визнається право власності за ОСОБА_2.) належить на праві власності ОСОБА_4, однак згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 29291085 право власності на вищевказану частину квартири зареєстровано за померлою ОСОБА_5 Враховуючи викладене, право власності на 1/4 частину квартири за ОСОБА_4 не зареєстровано, а тому не може бути припинено та визнано за ОСОБА_2 Інших зауважень щодо поданого позивачем пакету документів державний реєстратор не висловив.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із обґрунтованості висновку державного реєстратора про неможливість реєстрації права власності позивача на 1/4 частку зазначеної квартири.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.
Згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав (пункт 15 Порядку).
За змістом підпунктів 10 та 11 пункту 37 вказаного Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, та ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно є документом, що підтверджує виникнення права власності та є самостійною підставою для реєстрації права власності за особою, право власності якої на нерухоме майно встановлено таким рішенням.
Сервіси для юристів