ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"20" січня 2016 р. м. Київ К/800/1870/15
Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді - Олексієнка М.М.,
суддів: Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Крапивки Л.А., позивача ОСОБА_1, розглянувши в касаційному порядку у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коростенського МВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - Коростенський МВ УМВС) про зобов'язання виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустки за касаційною скаргою позивача на судові рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року, Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати відповідача виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за 2003 - 2011 роки та стягнути 14000 грн. моральної шкоди.
Посилався на те, що у зазначені роки він не використав відпустку у повному обсязі, тому відповідач повинен компенсувати не лише невикористані дні відпустки, а й моральні страждання, які він зазнав у результаті неправомірних дій.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року, залишеною без змін Житомирським апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати спеціальне законодавство, яким, в даному випадку, є Закон України «Про відпустки».
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спеціальним законодавством, зокрема
Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, не передбачено виплату компенсації працівникам міліції за невикористані дні відпустки за попередні роки, а положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», на які посилається позивач в своєму позові, не застосовуються до спірних правовідносин.
З висновком судів в цій частині погодитися неможливо, тому що він не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Пункт 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин; ділі - Положення), на який посилається суд як на підставу до відмови в задоволенні позову, визначає порядок надання відпустки або грошової компенсації у році звільнення, а не попередні роки. Як зазначено у цій нормі, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Згідно вимог, викладених в позовній заяві, ОСОБА_1 просив зобов'язати Коростенський МР УМВС виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпусток за 2003 - 2011 роки, оскільки під час звільнення через хворобу, яке мало місце 11.01.2012 року, з ним повний розрахунок проведено не було.
Верховний Суд України при усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96 ВР «Про відпустки», з посиланням на вимоги статей 1 - 3, 12, 14 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законами України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.
При цьому Верховний Суд вказав, що Закон № 2011-ХІІ в деяких випадках прямо відсилає до Закону № 504/96ВР, преамбулою якого встановлено, що цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустку, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Відповідно до частини першої статті 24 вище згаданого Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Зазначене положення дублюється у частині першій статті 83 КЗпП. (постанова Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року)
З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку про відсутність підстав до задоволення позову в частині зобов'язання відповідача у виплаті компенсації за не використані відпустки, адже, як установлено судами, позивач в дійсності в 2003 - 2011 роках не використав в повному обсязі дні відпустки, зокрема у 2003 році 13 діб, у 2004, 2006, 2007 роках -30 діб, 2008 - 23 діб, 2010 - 2011 - 35 діб. При цьому його вини у ненаданні відпусток у визначені строки не встановлено, тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 229 КАС України, і ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Вимоги в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
За правилами статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
Сервіси для юристів