ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"19" серпня 2015 р. м. Київ К/800/58418/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - Інспекція)
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2014
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014
у справі № 818/2386/14
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська фірма "Усе для дому" (далі - Товариство)
до Інспекції
про скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.08.2014 № 0008161503/41417, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 26 088,36 грн. (у тому числі 17 392,24 грн. за основним платежем та 8696,12 грн. за штрафними санкціями).
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014, позов задоволено з тих мотивів, що до часу внесення до договору оренди земельної ділянки змін щодо розміру орендної плати в установленому порядку у позивача був відсутній обов'язок сплачувати орендну плату понад розмір, визначений у договорі.
Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що визначений податковим законодавством обсяг податкового обов'язку платника у сфері справляння орендної плати як форми земельного податку не зможе змінюватися умовами договорами за волевиявленням сторін.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення камеральної перевірки податкової декларації Товариства з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) за травень 2014 року.
Результати цієї перевірки викладені в акті від 18.07.2014 № 2546/15-03/01555007, в якому відображено висновок податкового органу про необхідність обчислення орендної плати за орендовані позивачем земельні ділянки за розглядуваний період, виходячи з мінімального розміру цього платежу, установленого підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК), незалежно від умов договорів оренди, на підставі яких позивач набув право користування відповідними земельними ділянками.
Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди виходили з того, що зміни у податковому законодавстві не тягнуть автоматичного перегляду розміру орендної плати за землю до часу внесення та державної реєстрації відповідних змін до договору оренди земельної ділянки щодо збільшення орендної плати.
Однак наведений висновок судів не відповідає вимогам податкового законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини.
З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення містилося й у статті 21 Закону № 161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Сервіси для юристів