ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"19" квітня 2016 р. м. Київ К/800/646/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Білуги С.В.,
Загороднього А.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просила визнати неправомірними дії головного державного виконавця Державної виконавчої служби України Медведєва О.В. щодо винесення постанови №41628054 про закінчення виконавчого провадження від 29 грудня 2014 року з виконання рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини та скасувати зазначену постанову, зобов'язати відповідача вчинити дії стосовно відновлення виконавчого провадження з виконання рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини та виконати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року та рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року в повному обсязі.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Державної виконавчої служби України Медведєва О.В. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 29 грудня 2014 року з виконання рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини, в якому позивач є стягувачем. Визнано протиправною та скасовано постанову ВП №41628054 від 29 грудня 2014 року про закінчення виконавчого провадження. Зобов'язано відповідача вчинити дії стосовно відновлення виконавчого провадження з виконання рішення №35995/09 Європейського суду з прав людини. В решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року у справі №2-а-2350/10 позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково та зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в м. Коростені Житомирської області провести перерахунок та виплату пенсії та додаткової пенсії позивачу, передбачених частиною першою статті 50, частиною четвертою статті 54 та частиною третьою статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та провести нарахування та виплату недосплаченої пенсії та додаткової пенсії, починаючи з 29 квітня 2009 року з урахуванням раніше сплачених сум, з подальшою виплатою.
Європейським судом з прав людини за заявою ОСОБА_2 остаточно було прийнято рішення №35995/09 від 12 грудня 2013 року, в якому зазначено:
А) що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконання, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;
Б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 22 січня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП №41628054 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року №35995/09.
Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що в рамках виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі №35995/09 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року у справі №2-а-2350/10 позивачу перераховані кошти у розмірі 34668,86 грн (еквівалент 2000 євро) та сплачена заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 163305,74 грн згідно платіжних доручень Міністерства юстиції України. Позивач підтвердила отримання зазначених сум.
Крім того, суди встановили, що судові рішення як національного суду України у справі №2-а-2350/10, так і Європейського суду з прав людини №35995/09 були виконані за період часу з 29 квітня 2009 року по 22 липня 2011 року в частині нарахування позивачу відповідних пенсійних виплат.
29 грудня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №41628054 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що, оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року у справі №2-а-2350/10 не визначено граничний термін здійснення перерахунку та виплати позивачу основної та додаткової пенсій за статтями 50, 54, 67 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тільки зазначено дату, з якої необхідно почати здійснювати таке нарахування та виплату, тому відповідач передчасно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.
Проте колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів із наступних підстав.
Так, відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Пунктом 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року №3491-VI (далі - Закон №3491-VI) Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 28 грудня 2010 року №2857-VІ доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Отже, цим Законом визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Сервіси для юристів