ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2026 року
м. Київ
справа № 320/13847/23
адміністративне провадження № К/990/17517/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Радишевської О.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Стеблевського Андрія Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року (суддя Леонтович А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року (колегія у складі суддів: Коротких А.Ю., Сорочка Є.О., Чаку Є.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати наказ Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) від 14 лютого 2023 року №60-к/тр «Про оголошення звільнення ОСОБА_1 »;
- зобов`язати НАЗК поновити ОСОБА_1 [на] аналогічній посаді (головного спеціаліста) у НАЗК з 14 лютого 2023 року;
- стягнути з НАЗК на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 лютого 2023 року до дати ухвалення рішення у цій справі.
Позов мотивовано тим, що, всупереч вимогам Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), відповідач одночасно з попередженням про звільнення не запропонував позивачці жодної вакантної посади.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 05 вересня 2023 року, яке залишив без змін Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 березня 2024 року, відмовив у задоволенні позову.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що відповідач дотримався усіх передбачених статтею 87 Закону №889-VIII вимог у процедурі звільнення державного службовця з підстави скорочення посади державної служби, зокрема, запропонував позивачці всі наявні вакантні посади та неодноразово вчиняв дії з метою ознайомлення ОСОБА_1 з переліком таких посад, однак вона залишила поза увагою пропозиції відповідача. Із цих міркувань суди попередніх інстанцій констатували, що оспорюваний наказ НАЗК про звільнення позивачки відповідає вимогам статті 87 Закону №889-VIII та критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Підстави касаційного оскарження та їхнє обґрунтування
У касаційній скарзі представник позивачки просив скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, не передаючи справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судових рішень автор касаційної скарги зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у межах якої вказав на застосування судами попередніх інстанцій норм статті 87 Закону №889-VIII, статей 5-1, 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування висновків з питання їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №725/3265/18, від 12 січня 2021 року у справі №753/9240/18, від 16 березня 2023 року у справі №640/4907/21, від 10 листопада 2022 року у справі №640/24023/21, від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16, від 07 липня 2022 року у справі №826/6203/17, від 19 травня 2022 року у справі №205/6352/18, від 16 грудня 2020 року у справі №127/27008/19, від 09 червня 2022 року у справі №400/1781/21, від 16 грудня 2021 року у справі 380/1857/20, від 11 червня 2020 року у справі №826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі №826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі №821/595/16, від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17, від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14.
Скаржник указав, що під час судового розгляду відповідач не надав належних і достатніх доказів на підтвердження виконання ним вимог, передбачених абзацом 3 частини шостої статті 49-2 КЗпП України. Наведене свідчить про недодержання відповідачем положень статті 42, частини другої статті 49-2 КЗпП України, а також порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачки щодо забезпечення її переважного права на залишення на роботі при її попередженні про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. У межах судового розгляду спору про поновлення на роботі вирішується питання про правомірність звільнення з роботи, тому до повноважень суду належить перевірка правильності проведення та дотримання роботодавцем процедури звільнення, зокрема, за скороченням конкретного працівника.
За правилами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України власник уважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню, у зв`язку зі скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто: за професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням цього освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював. Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі №826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі №826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі №821/595/16, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17.
Такий обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16.
Резюмуючи наведене, скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не перевірили виконання відповідачем вимог згаданих положень Закону №889-VIII і КЗпП України, у зв`язку з чим дійшли необґрунтованого висновку про відповідність процедури звільнення позивачки встановленому порядку. Суди також залишили поза увагою, що процедура пропонування позивачці вільних / вакантних посад перетворювалася на нове працевлаштування, оскільки позивачка повинна була не просто обрати посаду, а фактично пройти співбесіду («особисту розмову») з керівником відповідного структурного підрозділу, під час якої переконати його у готовності працювати. Отже, пропонування вільних/вакантних посад мало фіктивний характер.
Позиція інших учасників справи
У відзиві відповідач просив касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року залишити без змін.
Представниця НАЗК наголосила, що в межах спірних правовідносин відповідач дотримався передбачених Законом №889-VIII вимог при звільненні ОСОБА_1 , зокрема, попередив ОСОБА_1 про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів до звільнення та запропонував їй усі наявні вакантні посади державної служби (рівнозначні посади та нижчі відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності) при цьому, пропонував їх декілька разів з урахуванням нових посад, які з`являлися в органі, згідно зі штатним розписом після першої пропозиції. Від моменту як ОСОБА_1 було вперше запропоновано вакантні посади (15 грудня 2023 року) і до моменту звільнення (14 лютого 2023 року) минуло майже 2 місяці. Протягом цього періоду позивачка не виявила бажання продовжити з НАЗК трудові відносини та не погодилась на жодну із запропонованих їй вакантних посад. Отже, за позицією відповідача, НАЗК вчинило всі залежні від нього дії з метою виконання обов`язку щодо працевлаштування позивачки у зв`язку зі скороченням займаної нею посади, проте ОСОБА_1 не продемонструвала зацікавленості в тому, щоб залишитися, категорично відмовилася від запропонованих їй посад та не подала заяву про переведення, тож звільнення позивачки зумовлено саме її діями.
Сервіси для юристів