ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2025 року
м. Київ
справа №420/31215/23
адміністративне провадження № К/990/24993/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Єресько Л.О.,
Жука А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2025 (головуючий суддя - Осіпов Ю.В., судді - Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.)
у справі № 420/31215/23
за позовом Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної військової адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство ТКТ»
про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2023 року Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство ТКТ», в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство ТКТ», яка полягає у невчинення дій, спрямованих на усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство ТКТ» вжити заходів, необхідних для приведення захисної споруди (сховища) № НОМЕР_1, що розташована за адресою АДРЕСА_1 у стан, придатний до використання за цільовим призначенням (готовності до укриття населення).
2. У своєму позові Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси наводить обґрунтування про бездіяльність балансоутримувача захисної споруди цивільного захисту населення - сховище № НОМЕР_1 щодо утримання сховища у належному стані, придатному до використання за призначенням. Позивач зазначає, що вимогами чинного законодавства функцію контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту покладено на місцеві державні адміністрації. Вказує, що змінами, внесеними у статтю 17-1 Кодексу цивільного захисту України, саме до компетенції Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень, віднесено завдання із захисту державних інтересів у сфері цивільного захисту. З огляду на бездіяльність відповідача щодо належного утримання захисної споруди цивільного захисту та невжиття Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та Одеською обласною військовою адміністрацією заходів, спрямованих на усунення виявлених порушень в судовому порядку, що, за позицією позивача, свідчить про бездіяльність цих органів, наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство ТКТ» про залишення позову без розгляду задоволено. Позовну заяву Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, Одеської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство ТКТ» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.
4. При постановленні ухвали суд першої інстанції керувався тим, що суб`єкти, щодо яких прокурором стверджується неналежне здійснення захисту інтересів держави, не мають повноважень заявляти позов, який подано прокурором, відповідно такий позов не може бути заявлено і самим прокурором.
5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2025 апеляційну скаргу Малиновської окружної прокуратури м. Одеси задоволено частково. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 скасовано, а провадження у справі № 420/31215/23 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
6. Суд апеляційної інстанції в цілому погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у прокурора права на звернення до суду з заявленими позовними вимогами, оскільки прокурором у позовній заяві визначено органи, в особі яких він звернувся до суду, що не наділені правом на звернення до суду з вимогами зобов`язального характеру. Апеляційний суд надав оцінку доводам прокурора щодо змін, внесених у статтю 17-1 Кодексу цивільного захисту України, якими законодавець Державну службу України з надзвичайних ситуацій наділив правом на звернення до суду з інших підстав, визначених законом. У цьому аспекті суд апеляційної інстанції зауважив, що запроваджені зміни до статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України носять бланкетний характер, реалізація яких не знайшла свого відображення шляхом відповідних змін до законодавчих актів, що урегульовують спірні правовідносини. Крім того, апеляційний суд вважав, що у спірних правовідносинах належним процесуальним наслідком є закриття провадження у справі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Заступником керівника Одеської обласної прокуратури подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просить відступити від висновків щодо застосування норм права, а саме: пункту 48 частини другої статті 17-1, частини першої статті 19, частини другої статті 19 Кодексу цивільного захисту України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, від 30.01.2025 у справі № 400/10777/23, від 06.02.2025 у справі № 520/16687/23, від 03.03.2025 у справі № 260/4199/22, про відсутність у Державної служби України з надзвичайних ситуацій та її територіальних органів, органів державної влади (місцевих військових (державних) адміністрацій) повноважень на звернення до суду з позовними вимогами про зобов`язання балансоутримувачів привести у готовність до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту, та застосованих судом апеляційної інстанції; постанову апеляційного суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
8. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник наголошує, що аналіз норм законодавства, якими урегульовані спірні правовідносини, свідчить про те, що саме Державна служба України з надзвичайних ситуацій є органом, який здійснює контроль за належним утриманням захисних споруд цивільного захисту. Скаржник зазначає, що пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України визначено право органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій на звернення до суду, зокрема, з інших підстав, визначених законом. У свою чергу, як зауважує заступник прокурора, стаття 28 Закону України ««Про центральні органи виконавчої влади» визначає, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Таким чином, на переконання заявника касаційної скарги, законодавцем закріплено право органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій звертатися до суду з позовами «з інших підстав, визначених законом», якщо це необхідно для реалізації їхніх повноважень, зокрема щодо контролю за станом готовності захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням. Крім того, з посиланням на норми Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про місцеві державні адміністрації» скаржник наполягає на тому, що Одеська обласна військова адміністрація є одним із органів контролю у сфері цивільного захисту населення на відповідній території із низкою повноважень, аналіз яких указує на наявність у цього суб`єкта права на звернення до суду із позовними вимогами про зобов`язання привести у готовність до використання за призначенням захисну споруду цивільного захисту. Підставою для відступу від висновків щодо застосування норм права (пункту 48 частини другої статті 17-1, частини першої статті 19, частини другої статті 19 Кодексу цивільного захисту України) у подібних правовідносинах, викладених у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, є, на думку заявника, неефективність та неясність сформованої практики, оскільки така не призвела до фактичного вирішення спору, який впливає на захист публічного інтересу цивільного населення в умовах особливого режиму воєнного стану; зміна суспільного контексту, що полягає у тому, що питання утримання захисних споруд у готовому до використання стані відповідає сьогоденним інтересам суспільства й держави та має виключне значення для забезпечення захисту мирного населення саме в умовах збройної агресії російської федерації, а підхід Верховного Суду, сформований у справах, які застосовано судом апеляційної інстанції, на думку заявника касаційної скарги, очевидно не відповідає реаліям сьогодення.
Позиція інших учасників справи
Сервіси для юристів