ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"18" червня 2015 р. м. Київ К/800/62671/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Херсонській області до Великоолександрівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Державна фінансова інспекція в Херсонській області звернулась до Великоолександрівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача виконати вимогу Нововоронцовської міжрайонної державної фінансової інспекції від 23 жовтня 2013 року № 45-13/1075, а саме: п. п. 3, 4, 5 вимоги - в повному обсязі, а п. 6 - в сумі 11 145 грн 83 коп.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року, позов задоволено частково: зобов'язано Великоолександрівську селищну раду виконати пункт 4 вимоги Нововоронцовської міжрайонної державної фінансової інспекції від 23 жовтня 2013 року № 45-13/1075; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах ст. 220 КАС України, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДФІ у вересні 2013 року провела планову ревізію селищного бюджету та фінансово-господарської діяльності Великоолександрівської селищної ради за період з 01 грудня 2010 року по 01 вересня 2013 року, за результатами якої складено акт № 45-27/07 від 04 жовтня 2013 року.
23 жовтня 2013 року позивачем складено вимогу № 45-13/1075, якою позивач вимагав від відповідача: п. 3 - стягнути з підприємств, установ, організацій, а також фізичних осіб за введені в експлуатацію об'єкти завершеного будівництва, щодо отримання від них пайових внесків в загальній сумі 143 985 грн. 30 коп. та перерахування до відповідного бюджету; п. 4 - відобразити в обліку дебіторську заборгованість за недоотриману орендну плату за надане в оренду комунальне майно в сумі 47 590 грн. 56 коп.; стягнути орендну плату, в разі несплати провести претензійно-позовну роботу з орендарем для отримання несплачених коштів та перерахувати кошти до відповідного бюджету; п. 5 - укласти договори оренди житлових будинків та квартир; нарахувати орендну плату в розмірі 16 158 грн. 67 коп., відобразити в обліку дебіторську заборгованість, стягнути орендну плату, в разі несплати провести претензійно-позовну роботу з орендарями для отримання несплачених коштів та перерахувати кошти до відповідного бюджету; п. 6 - укласти договори оренди земельних ділянок, нарахувати орендну плату в загальному розмірі 14 230 грн. 83 коп., відобразити в обліку дебіторську заборгованість; провести претензійно-позовну роботу з орендарями для отримання несплачених коштів та перерахувати кошти до відповідного бюджету.
У зв'язку з невиконання вказаної вимоги у добровільному порядку позивач заявив цей позов.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суду апеляційної інстанції, вказав на доведеність встановленого порушення. В іншій частині вимог відмовив за необгрунованістю.
Колегія суддів не погоджується з висновками судів.
Згідно із Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011, Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (пункт 1 цього Положення).
Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).
Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» № 2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов Державної фінансової інспекції до підконтрольної установи про зобов'язання виконати вимогу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 квітня та 7 жовтня 2014 року (№№ 21-40а14, 21-368а14, відповідно).
Між тим у справі, яка розглядається, позивач пред'явив вимоги про усунення порушень, виявлених під час ревізії, які вказують на виявлені збитки та їхній розмір.
Згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Сервіси для юристів