ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"17" травня 2016 р. м. Київ К/800/10528/16,К/800/10531/16,К/800/10532/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді Леонтович К.Г.,
суддів: Калашнікової О.В., Сороки М.О.,
секретаря - Коцюрби В.М.,
за участю представників: Генеральної прокуратури України Чубенка В.В.; Державної фіскальної служби України Богач М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Південної митниці та заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2013 року у справі №1570/6645/2012 за позовом приватного підприємства „Вестра" до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю прокуратури м.Одеси, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2012 приватне підприємство „Вестра" звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю прокуратури м. Одеси, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених приватним підприємством „Вестра" мита у сумі 3027098,75 грн. та податку на додану вартість у сумі 6877052,57 грн., які були зараховані до бюджету, у загальній сумі 9904151,32 грн; стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства „Вестра" надмірно сплачених до бюджету приватним підприємством „Вестра" мита у сумі 3027098,75 грн. та податку на додану вартість у сумі 6877052,57 грн., які були зараховані до бюджету, у загальній сумі 9904151,32 грн..
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 16 лютого 2012 року уклав контракт № ВЕАА/12 з компанією „RANDLUX SALES INC", відповідно до пункту 1.1 якого компанія „RANDLUX SALES INC" як продавець зобов'язується поставляти, а приватне підприємство „Вестра" як покупець - приймати та оплачувати товар згідно зі специфікацією поставки або інвойсами. Обумовлений договором товар надійшов на підставі укладеного позивачем зовнішньоекономічного контракту, після чого позивач надав митному органу всі необхідні для митного оформлення товару документи. Митниця усно відмовила в прийнятті митних декларацій, митному оформленні та пропуску товару через митний кордон. Приватне підприємство „Вестра" самостійно визначило митну вартість товару за шостим (резервним) методом, що призвело до надмірної сплати митних платежів та податку на додану вартість.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 7 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2013 року, позовні вимоги задоволені.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Південна митниця та заступник прокурора Одеської області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення счудами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 березня 2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін, погодившись із їх висновками про неправомірність дій Митниці щодо митного оформлення ввезеного ПП „Вестра" товару із застосуванням шостого методу визначення митної вартості та наявність підстав для стягнення надмірно сплачених внаслідок наведеного платежів, вважаючи протиправною бездіяльність Митниці щодо повернення цих платежів у встановленому законом порядку за поданими позивачем заявами.
Верховний Суд України постановою від 16 березня 2016 року скасував ухвалу Вищого адміністративного суду з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 16 лютого 2012 року ПП „Вестра" (покупець) уклало контракт № ВЕАА/12 з компанією „RANDLUX SALES INC" (продавець), згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов'язується поставляти, а покупець - приймати й оплачувати товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Згідно з контрактом Компанія поставила позивачу згідно з інвойсами товари загальною фактурною вартістю 28 362 803 грн 64 коп. Митна вартість товарів, зазначених в вантажно-митних деклараціях, з урахуванням коригування згідно з шостим (резервним) методом визначення митної вартості складає 59 720 967 грн 91 коп.
Митну вартість товарів Підприємство визначило самостійно відповідно до шостого (резервного) методу визначення митної вартості, нарахувало та сплатило платежі у загальній сумі 18 487 380 грн 41 коп.
Митний орган погодився із зазначеною митною вартістю та здійснив митне оформлення товару, після чого ПП „Вестра" провело оплату митних платежів, розмір яких був визначений, виходячи із загальної митної вартості товару, відображеній у графі 45 декларації митної вартості.
Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, що митний орган не приймав рішень про визначення митної вартості товару за резервним методом по вказаних ВМД та карток відмови у митному оформленні.
Встановивши, що митна вартість товару у деклараціях визначена неправильно та перевищує ціну, зазначену у зовнішньоторговельному контракті та фактично сплаченої ПП „Вестра" своєму контрагенту, позивач звернувся до Південної митниці із заявою про повернення надмірно сплаченого мита та ПДВ.
Південна митниця, розглянувши заяву позивача, відмовилася її задовольняти, посилаючись на те, що декларантом була самостійно визначено митну вартість товару.
Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що митним органом допущена неправомірність дій щодо митного оформлення ввезеного позивачем товару із застосуванням шостого методу визначення митної вартості з урахуванням надання документів їх дійсної митної вартості та наявність підстав для стягнення надмірно спачених платежів.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції виходячи з наступного.
Відповідно обставин справи предметом спору між сторонами являється встановлення позивачем митної вартості товарів на підставі усної відмови митниці у митному оформленні товару, яку позивач вважає протиправною, методу її визначення, а також право позивача на отримання надмірно сплачених мита та ПДВ при імпорті товарів, внаслідок протиправних, на його думку, дій митниці при оформленні товарів у митному відношенні та відмовою відповідача у поверненні зазначених платежів.
Згідно ст.81 Митного кодексу України 2002 р. ( чинного на час спірних правовідносин) декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Відповідно ст.88 цього Кодексу на декларанта покладаються обов'язки: здійснювати декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; на вимогу митного органу пред'являти товари і транспорті засоби для митною контролю і митного оформлення: надати митому органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори. Статтею 86 Митного кодексу України визначений порядок прийняття митної декларації, а саме; митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додані всі необхідні документи, з моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконані всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту. Відповідно до ст.90 Митного кодексу України відомості, зазначені у вантажній митній декларації, можуть бути змінені чи доповнені декларантом лише з дозволу посадової особи митного органу до моменту прийняття цієї ВМД до оформлення.
Сервіси для юристів