ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2026 року
м. Київ
справа №160/20015/25
адміністративне провадження № К/990/37576/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Білоуса О. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 160/20015/25
за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Кам`янська теплопостачальна компанія», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи за межі України,
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Кучугурна Н. В.) від 11 липня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Юрко І. В., Білак С. В., Чабаненко С. В.) від 29 серпня 2025 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 09 липня 2025 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Кам`янська теплопостачальна компанія» (далі - КП «Кам`янська теплопостачальна компанія»), ОСОБА_1 , в якому просило суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду керівника КП «Кам`янська теплопостачальна компанія» ОСОБА_1 за межі України до погашення податкового боргу КП «Кам`янська теплопостачальна компанія».
2. На обґрунтування позову Управління послалося на положення пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та зазначило, що Підприємство станом на день подання цього позову має податковий борг в сумі 93 146 644,59 грн, який не був сплачений протягом 240 днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги № 334705-55 від 12 грудня 2019 року, з огляду на що тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи за межі України встановлюється як забезпечувальний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу.
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року та прийнято нове рішення, яким позовну заяву Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до КП «Кам`янська теплопостачальна компанія», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи за межі України залишено без розгляду.
5. Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій, 11 вересня 2025 року позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій податковий орган просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6. Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.
7. 09 жовтня 2025 року до Верховного Суду від КП «Кам`янська теплопостачальна компанія» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить у задоволенні касаційної скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області відмовити у повному обсязі.
8. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у порядку письмового провадження.
IІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява контролюючого органу подана до суду 09 липня 2025 року, після постановлення ухвал про відкриття провадження у справах про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, суми яких увійшли до суми податкового боргу у розмірі 93 146 644,59 грн, а тому суму заборгованості не можна вважати узгодженою. Наведені обставини позбавляють суд можливості встановити суму податкового боргу, до повного погашення якої може бути встановлено обмеження у праві виїзду для керівника юридичної особи.
10. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про залишення позову без розгляду виходив з того, що податковим органом був пропущений встановлений законом строк звернення до адміністративного суду, а наведені контролюючим органом підстави для поновлення процесуального строку звернення до суду є необґрунтованими та неповажними.
11. Зокрема, апеляційний суд вказав, що граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 ПК України та частиною першою статті 289-2 КАС України, завершився 21 серпня 2020 року. Саме ця дата є тим днем, з якого у контролюючого органу виникло право на пред`явлення відповідних позовних вимог, а відтак з цього моменту почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС України. Натомість, контролюючий орган подав позов до суду лише 09 липня 2025 року. Зазначене, як вказує суд апеляційної інстанції, свідчить, що позивач скористався своїм правом звернення до суду значно пізніше визначеного законом тримісячного строку, при цьому жодних поважних причин такого пропуску ним не наведено.
12. При цьому апеляційним судом відхилено посилання позивача на приписи статті 102 ПК України, оскільки встановлений зазначеною нормою спеціальний строк звернення до суду не підлягає застосуванню до позовних вимог про застосування тимчасових обмежень у праві виїзду за межі України керівника платника податків-боржника. При цьому вказав, що це пояснюється тим, що такі забезпечувальні заходи, хоча й мають певний зв`язок із погашенням податкового боргу, але вони не можуть ототожнюватися з вимогами про безпосереднє стягнення податкового боргу.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
13. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
14. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Сервіси для юристів