ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 лютого 2016 року м. Київ справа № 800/41/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів: Амєліна С.Є., Білуги С.В., Ємельянової В.І., Олексієнка М.М.,
та секретаря - Шаманської І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Верховної Ради України
третя особа: Державна казначейська служба України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Верховної Ради України, третя особа: Державна казначейська служба України, в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність Верховної Ради України щодо зволікання у прийнятті постанови про звільнення у відставку з посади судді у строк, встановлений статтею 31 Закону України «Про державну службу»;
- стягнути з Верховної Ради України 241 164 грн. упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданою неправомірною бездіяльністю Верховної Ради України щодо несвоєчасного прийняття постанови про звільнення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив про порушення відповідачем його права щодо несвоєчасного розгляду заяви про звільнення з посади судді та отримання вихідної допомоги, зокрема, наголошує на тому, що будучи обраним суддею апеляційного суду Житомирської області безстроково, 22 листопада 2013 року подав до Вищої ради юстиції заяву про відставку, яку 10 грудня 2013 року було задоволено та внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Житомирської області, дане подання поступило на розгляд до Верховної Ради України у грудні 2013 року. Однак, лише 25 грудня 2014 року (більше року) Верховна Рада України прийняла постанову № 59-VIII «Про звільнення суддів», зокрема, про його звільнення. У зв'язку із несвоєчасним розглядом питання про прийняття відставки позивач вважає, що його права порушено.
Позивач у судове засідання не з'явився, проте через канцелярію суду подав клопотання в якому підтримав вимоги позовної заяви та просив її задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, в яких просить у задоволенні адміністративного позову відмовити. При цьому, пояснив, що подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді надійшло до апарату Верховної Ради України у грудні 2013 року.
Дослідивши матеріали даної адміністративної справи, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Постановою Верховної Ради України від 02 березня 2000 року ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково. Із січня 2003 року працював на посаді судді апеляційного суду Житомирської області.
22 листопада 2013 року позивач подав до Вищої ради юстиції заяву про звільнення його з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.
10 грудня 2013 року Вища рада юстиції прийняла рішення № 1369/0/13-13 про внесення подання до Верховної Ради України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Житомирської області.
25 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла постанову № 59-VIII, якою, зокрема, відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку звільнено з посади судді апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_1
Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.
Згідно Рішення № 3-рп/2013 та з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Наведене свідчить про те, що статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Згідно зі статтею 109 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Сервіси для юристів