ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2015 року Справа № 800/207/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді Юрченко В.П., Суддів: Вербицької О.В., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова М.О., секретар судового засідання - Іванов Д.О., за участю: представника відповідача - Пантелейчук Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції про визнання рішення незаконним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції, в якому з урахуванням заяви від 01 липня 2015 року про збільшення позовних вимог просив визнати її рішення неправомірним та скасувати його, зобов'язати Вищу раду юстиції скасувати судове рішення Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2013 року та притягнути суддю Вищого адміністративного суду України ОСОБА_10 до дисциплінарної відповідальності, та звернутись до Генеральної прокуратури України для вжиття належних заходів відповідно до Закону України «Про прокуратуру», Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач, всупереч ч.1 ст. 83, с.ст. 84, 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.3 ст. 3 Закону України «Про Вищу раду юстиції», при перевірці правомірності і законності судового рішення від 17 жовтня 2013 р. ухваленого суддею ОСОБА_10 про відмову у відкритті касаційного провадження щодо касаційного оскарження судових рішень ухвалених суддями Деснянського районного суду м.Чернігова від 03.04.2013 та Київського апеляційного адміністративного суду, не вжили всіх відповідних заходів реагування, оскільки постановлені рішення прийняті з порушенням правил предметної підсудності і не підлягали розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідач не звернув уваги, що суди прийняли незаконні рішення без врахування постанов пленумів Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, а суддя ОСОБА_10 протиправно не допустив справу до подальшого судового розгляду та прикриття неправосудних рішень, що призвело до прийняття неправосудного рішення, а гр..ОСОБА_3 незаконно отримала квартиру, яка виділена для його сім'ї. Крім того, такі дії судді є кримінальним правопорушенням. Крім того, 20 листопада 2013 року він звернувся до Вищої ради юстиції із скаргою щодо порушення суддями Вищого адміністративного суду України ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 ОСОБА_4., ОСОБА_5, якими також відмовлено у відкритті касаційного провадження, та відмовлено у допуску справи до перегляду Верховним Судом України.
Не отримавши відповіді, 4 березня 2014 року звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про неотримання відповіді на попередню скаргу щодо порушення вище вказаними суддями норм чинного законодавства, на яку отримав відповідь від 18 березня 2014 року за підписом Голови Вищої ради юстиції Лавріновича О.В.
На думку позивача, без належної перевірки та належної правової оцінки судового рішення Вища рада юстиції не вжила заходів щодо відміни неправомірного судового рішення та заходів дисциплінарного реагування.
У судове засідання призначене на 15 липня 2015 року ОСОБА_2 не з'явився, проте надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги з урахуванням заяви від 01 липня 2015 року підтримав в повному обсязі.
У письмових запереченнях та в судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні адміністративного позову, зазначивши, що Голова Вищої ради юстиції, надавши відповідь на звернення позивача, виконав вимоги, передбачені Законом України «Про звернення громадян» та Регламентом Вищої ради юстиції, Вища рада юстиції не порушила вимоги законодавства України, не приймала незаконних рішень, не вчиняла протиправних дій та не допустила протиправної бездіяльності відносно позивача.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази у справі, колегія суддів приходить до наступного.
Судом встановлено, що на адресу Вищої ради юстиції надійшла заява ОСОБА_2 від 20 листопада 2013 року, у яких він зазначав про порушення суддями Вищого адміністративного суду України ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 ОСОБА_4., ОСОБА_5 вимог чинного законодавства України.
Листом від 30 грудня 2013 року № Б-3255-12271/0/9-13 за підписом Голови Вищої ради юстиції Лавріновича О.В. позивача повідомлено, що Вища рада юстиції, діючи в межах повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України "Про Вищу раду юстиції", не вправі надавати правову оцінку судовим рішенням, у тому числі висновкам суду касаційної інстанції щодо наявності підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України. З цього ж листа також слідує, що відомості, викладені у скарзі позивача, не можуть слугувати підставою для призначення в порядку статті 25 Закону України "Про Вищу раду юстиції" перевірки стосовно наведених вище суддів.
4 березня 2014 року позивач звернувся до Вищої ради юстиції із заявою у зв'язку з неотриманням відповіді на попередню скаргу від 20 листопада 2014 року щодо порушення суддями Вищого адміністративного суду України норм чинного законодавства та стосовно неналежного розгляду його звернень Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Листом від 18 березня 2014 року №Б-525-2326/0/9-14 за підписом Голови Вищої ради юстиції Лавріновича О.В. позивачу надано відповідь про те, що на порушені позивачем у попередній скарзі питання надано відповідь листом Вищої ради юстиції від 30 грудня 2013 року, в тому числі й щодо відсутності підстав для призначення перевірки стосовно вищевказаних суддів в порядку статті 25 Закону України «Про вищу раду юстиції». Крім того, в листі зазначено, що Вища рада юстиції не здійснює контроль за організацією діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Колегія суддів вважає, що дії відповідача відповідають вимогам діючого законодавства, вчинені у відповідності та в межах наданих повноважень та компетенції.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР (далі - Закон № 22/98-ВР) повноваження, організація і порядок діяльності Вищої ради юстиції визначаються Конституцією України, цим Законом та регламентом Вищої ради юстиції, який затверджується на її засіданні.
В силу пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України до відання Вищої ради юстиції належить здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Відповідно до статті 1 Закону № 22/98-ВР Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
Стаття 84 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) визначає дисциплінарне провадження як процедуру розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.
Частини друга та третя статті 84 названого вище Закону, зокрема передбачають, що право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти. Не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права як засобу тиску на суддю у зв'язку із здійсненням ним правосуддя.
Крім того, у частині четвертій статті 84 цього Закону закріплено, що дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.
Згідно із статтею 85 Закону № 2453-VI дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють: 1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів; 2) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.
В силу статті 38 Закону № 22/98-ВР підставою для відкриття дисциплінарного провадження є подання члена Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень, що надійшли до Вищої ради юстиції.
Стадії дисциплінарного провадження встановлені статтею 39 Закону № 22/98-ВР у такій послідовності: 1) перевірка даних про дисциплінарний проступок; 2) відкриття дисциплінарного провадження; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення.
Сервіси для юристів