ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"14" липня 2015 р. К/800/20667/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуЦюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції ДФС у Херсонській області на постановуХерсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2014 та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015 у справі №821/4116/14 за позовомОСОБА_1 доЦюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції ДФС у Херсонській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області №1002-15 від 30.06.2014, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб на загальну суму 123949,05 грн.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015, позов задоволено скасовано податкове повідомлення-рішення Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області №1002-15 від 30.06.2014, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб на загальну суму 123949,05 грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято без повного дослідження всіх істотних обставин справи.
В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.
З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 14.03.2012, укладеного між позивачем та Цюрупинською районною державною адміністрацією, позивачу надано земельну ділянку загальною площею 293,63 га, нормативно-грошова оцінка якої становить 4131635,16 грн. з урахуванням добутку коефіцієнтів індексації 3,2.
Згідно п. 9 наведеного договору орендна плата на перші три роки використання земельної ділянки вноситься орендарем в розмірі 0,1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що у грошовій формі становить 4131,64 грн. на рік. Через три роки переглядається розмір орендної плати.
Пунктом 13 даного договору узгоджено, що розмір орендної плати переглядається один раз у першому кварталі у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
Судами також встановлено, що у перевіряємому періоді позивачем було задекларовано та розраховано суму орендної плати за земельні ділянки відповідно до умов договору, який сторонами договору не змінювався та не приводився у відповідність до вимог законодавства.
02.10.2014 позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 30.06.2014 №1002-15, яким визначено грошове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб на загальну суму 123949,05 грн.
Підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб стали висновки податкового органу про те, що згідно підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір оренди встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки, у зв'язку з чим орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності є регулюванню ціною та не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової земельної ділянки.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що жоден нормативно-правовий акт не передбачає можливості зміни істотної умови договору, в тому числі і розміру орендної плати, орендодавцем або орендарем, в односторонньому порядку або автоматичної її зміни (в разі законодавчої зміни її граничного розміру).
Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» убачається, що користування землею в Україні є платним. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності встановлено Законом України «Про оренду землі» та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.
Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону України «Про плату за землю» є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності,- договір оренди такої земельної ділянки.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», до загальнодержавних платежів належать такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).
Статтями 21 Закону України «Про оренду землі» та 8 Закону України «Про плату за землю» передбачено внесення змін у розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.
Статтею 30 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Відтак з огляду на вимоги вищенаведених норм, дійсно зміна розміру земельного податку згідно із Законом, відповідно і розмір орендної плати, є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками.
У той же час з 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Сервіси для юристів