ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"14" травня 2015 р. м. Київ К/800/50549/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Леонтович К.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Борзнянського районного центру зайнятості на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі № 825/1949/14 за позовом Борзнянського районного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення матеріального забезпечення на випадок безробіття, -ВСТАНОВИЛА:Борзнянський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення матеріального забезпечення на випадок безробіття.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року залишено без змін.
Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, Борзнянський районний центр зайнятості звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуальною права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 24 листопада 2008 року
ОСОБА_4 звернувся до Борзнянського районного центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю.
Наказом Борзнянського районного центру зайнятості від 24 листопада 2008 року
№ НТ081124 відповідачу з 24 листопада 2008 року надано статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю по 18 листопада 2009 року та вирішено розпочати її виплату.
Наказом Борзнянського районного центру зайнятості від 23 листопада 2009 року №НТ091123 ОСОБА_4 припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку із закінченням строку її виплати, а наказом від 02 грудня 2009 року №ПТ091202 відповідача знято з обліку відповідно у зв'язку із поданням ним заяви про відмову від послуг служби зайнятості з 02 грудня 2009 року.
В подальшому позивачем проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно Закону України
«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за результатом якого складено акт від 19 листопада 2010 року №14, в якому встановлено, що перебуваючи на обліку в центрі зайнятості і отримуючи допомогу по безробіттю за період з 24 листопада 2008 року по 18 листопада 2009 року відповідач був зареєстрований як приватний підприємець.
Згідно з розрахунком за період з листопада 2008 року по листопад 2009 року відповідачу виплачено допомогу по безробіттю в розмірі 14 936,95 грн.
Наказом Борзнянського районного центру зайнятості від 29 листопада 2010 року №112, вирішено провести повернення виплаченої допомоги по безробіттю, зокрема, відповідачем.
Борзнянський районний центр зайнятості листом від 29 листопада 2010 року
повідомив ОСОБА_4 про можливість добровільно повернути отримані ним кошти у вказаному розмірі.
При цьому отримана відповідачем допомога по безробіттю в добровільному порядку не повернута.
З метою стягнення з відповідача вищезазначеної допомоги по безробіттю, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що підстави для стягнення з відповідача допомоги по безробіттю відсутні.
З таким висновком судів не можна погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.
Положеннями статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Сервіси для юристів