ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 812/254/18
адміністративне провадження № К/9901/68978/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 (суддя: Шембелян В.С.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 (судді: Геращенко І.В., Арабей Т.Г., Міронова Г.М.)
у справі № 812/254/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Луганській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
У січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Луганській області, податковий/контролюючий орган), в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.09.2018 № 0002584001, № 0002594001.
Мотивуючи протиправність спірних рішень, позивач зазначила, що такі рішення прийняті на підставі актів перевірки, які є підробленими, оскільки фактично перевірки не проводились, посадові особи відповідача до перевірок не допускались, а самі акти складені за відсутності відповідних документів та без надання цих документів суб`єкту господарювання або його уповноваженому представнику та за відсутності цих осіб. Позивач також зазначила, що оскаржувані рішення прийняті особою, яка не має повноважень щодо складання податкових повідомлень-рішень, з огляду на те, що за твердженням заявниці, ГУ ДФС у Луганській області не є суб`єктом владних повноважень, утвореним Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 (т. 1 а.с. 203-206), залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 (т. 2 а.с. 27-30), у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції позивач звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою (т. 2 а.с. 37-42), в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд, у порядку ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України.
В доводах касаційної скарги позивач зазначила, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, а також порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Додає, що матеріали справи не містять жодних доказів, що перевірка відбулась у порядку, встановленому Податковим кодексом України, оскільки для встановлення правомірності чи протиправності проведення спірної перевірки визначальними є обставини щодо пред`явлення направлення або надіслання платнику податків (його посадовим особам) або його уповноваженому представнику, або які проводять розрахункові операції) направлення, копії наказу та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 821/1957/16 позивач зазначила, що в силу п. 2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитись на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.
Однак скаржник акцентувала увагу, що 07.09.2017 та 12.09.2017 ніяких перевірок не проводилось, жодної посадової особи до перевірки не допускалось, жодного документу не приймалось та позивачу не вручалось. В матеріалах справи також відсутні акти про відмову в отриманні копії наказів від 07.09.2017 № 531 та № 532.
Скаржник зазначає, що обставини, передбачені п. 2 ст. 80 Податкового кодексу України щодо вручення наказів від 07.09.2017 № 531 та № 532, судами попередніх інстанцій взагалі не з`ясовувались і не враховувалось під час ухвалення рішень. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі показів свідків, в яких позивач має обґрунтовані сумніви, зважаючи на те, що особа на прізвище ОСОБА_2 , яка зазначається в акті перевірки, як продавець, ніколи не працювала у позивача.
За твердженням позивача, вказані обставини свідчать про те, що ніякої перевірки не проводилось, а документи, так званої перевірки, є підробленими та не є допустимими доказами відповідно до ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, позивач зазначила, що наявні в матеріалах справи копії квитанції від 07.09.2017 та фіскальних чеків від 12.09.2017 про реалізацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів, не є допустимими доказами, які підтверджують факт їх реалізації, оскільки не містять відповідної інформації, яка б свідчила про продаж саме алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Більш того, за твердженням скаржника, оскаржувані рішення прийняті особою, яка не має повноважень щодо складання податкових повідомлень-рішень, оскільки ГУ ДФС у Луганській області не є суб`єктом владних повноважень, утвореним Кабінетом Міністрів України. Додає, що не існує жодного чинного розпорядження або постанови Кабінету Міністрів України, яким уповноважено ГУ ДФС у Луганській області видавати у м. Лисичанську ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.
Сервіси для юристів