ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/19779/14
К/800/20666/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.
розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги Державної фінансової інспекції в Закарпатській області та державного підприємства «Берегівське лісове господарство» на постанови Закарпатського окружного адміністративного суду та Львівського апеляційного адміністративного суду у справі
за позовом Державної фінансової інспекції в Закарпатській області
до відповідача Державного підприємства «Берегівське лісове господарство»
про зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В :
26.11.2013р. до суду надійшов позов Державної фінансової інспекції в Закарпатській області (далі Фінінспекція) про зобов'язання державного підприємства «Берегівське лісове господарство» (далі Підприємство) виконати вимоги позивача. Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної Фінінспекцією ревізії діяльності Підприємства останньому направлено вимогу із зобов'язанням вчинити дії по усуненню порушень законодавства, проте відповідачем не забезпечено виконання належним чином вимоги Фінінспекції.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.12.2013р. позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2014р. рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення суми витрат - 42959,36гр. В решті постанову суду залишено без змін.
Не погодившись з постановою апеляційного суду, Фінінспекція звернулась з касаційною скаргою, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. При цьому скаржник зазначив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про часткову необґрунтованість позовних вимог.
В своїй касаційній скарзі Підприємство просило скасувати судові рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши при цьому, що судами зроблено помилковий висновок про обґрунтованість адміністративного позову.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Підприємства підлягає задоволенню, а скарга Фінінспекції - частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками проведеної позивачем ревізії складено акт №15-17/14 від 1.04.2013р. та 13.05.2013р. направлено в адресу Підприємства вимогу №15-13/874 про усунення виявлених ревізією порушень. У вимозі відповідачу запропоновано вжити заходів щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок зайво виплаченої матеріальної допомоги, заробітної плати і премій, а також внаслідок безпідставної оплати робіт та переплати внесків до державних цільових фондів.
Відповідно до статті 2442 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
В постанові Верховного Суду України від 26.05.2015р. у справі №21-330а15 зазначено наступне :
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави з позовом про стягнення таких збитків, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому, є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Сервіси для юристів