ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"12" лютого 2015 р. м. Київ К/800/40904/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської Анни Станіславівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_4 звернулась з позовом до Державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської А. С., в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 17 грудня 2013 року № 9171357;
- зобов'язати державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманську А. С. зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 66,10 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судами норм процесуального та матеріального права, їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Заперечень на скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судами встановлено, що 05 грудня 2013 року позивач звернулась до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер 4339950) на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. До даної заяви додані копії паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду позивачу, технічний паспорт на квартиру, ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 28 серпня 2013 року у справі № 358/1354/13-ц.
17 грудня 2013 року відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача (реєстраційний номер 4339950) прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 9171357 з посиланням, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, заявлене право частково зареєстровано за іншим власником.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач заявила цей позов.
Відмовляючи в задоволені позову, суди виходили з його безпідставності.
Колегія суддів частково погоджується з висновками судів.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-ІV від 01 липня 2004 року (далі - Закон № 1952), постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22 червня 2011 року "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (далі - Порядок № 703).
Пункт 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952 передбачає обов'язок державного реєстратора під час розгляду заяви про реєстрацію встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону № 1952 державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації.
В силу п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952 державний реєстратор: приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Пунктом 23 Порядку № 703 визначено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені в Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Підстави для відмови в державній реєстрації перелічені в статті 24 Закону № 1952-IV, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону: 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що законодавець визначив перелік підстав, за яких державний реєстратор, встановивши їх наявність, може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав. При цьому вказані норми визначають вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації.
Утім, слід мати на увазі, що така відмова має бути прийнята у відповідності до ст. 2 КАС України яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому з посиланням на норми закону та ніяким чином не містити декларативних висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено судами обох інстанцій, посилаючись на ст. 24 Закону, підставою для відмови у державній реєстрації зазначено, що документи, подані для проведення державної реєстрації прав не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Сервіси для юристів