Постанова ВАСУ від 11.08.2026 року у справі №320/46652/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 320/46652/23

адміністративне провадження № К/990/19239/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Яковенка М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року (судді: Кузьмишина О.М., Карпушова О.В., Ключкович В.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

установив:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), у якому просила суд визнати протиправними та скасувати:

- податкові повідомлення-рішення від 11.09.2023 № 5748124024, № 5747724024, № 5748024024, №5747924024, № 5748324024;

- рішення про застосування штрафних санкцій від 05.09.2023 № 5633924024, № 5633824024;

- вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.09.2023 № Ф-57476 та від 03.10.2023 № Ф-63223-2615.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що для осіб, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, встановлено обмеження щодо провадження певних видів господарської діяльності, зокрема, у сфері фінансового посередництва. Проте контролюючий орган помилково ототожнює надання поворотної фінансової допомоги зі здійсненням діяльності у сфері фінансового посередництва, оскільки надання такої допомоги мало разовий, несистематичний характер та не передбачало отримання будь-якого виду процентів або іншого прибутку. Крім того, позивачка вказувала на те, що вона не мала на меті отримання прибутку, оскільки згідно з укладеним нею з ТОВ «Маркасон» договором, проценти за надання поворотної фінансової допомоги не нараховувалися, при цьому кошти, що були надані позивачкою як поворотна фінансова допомога, не є залученими та перерозподіленими коштами, а є її особистими.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 було задоволено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, позивачка звернулася із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.

Підставою касаційного оскарження у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження позивачка звертає увагу на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.07.2025 року у справі № 320/46646/23, а також від 10.06.2021 року у справі № 808/881/16, від 22.04.2021 року у справі №820/2993/16, від 21.02.220 року у справі №826/17123/18, від 25.11.2021 року у справі №440/1961/19, від 28.07.2025 року у справі №320/46646/23 та від 21.01.2021 року у справі №808/4202/17. Зазначає, що у цих рішеннях суд касаційної інстанції зазначив, що укладення договору про надання безвідсоткової фінансової допомоги, яке не мало на меті отримання доходу, не може розцінюватися як надання фінансових послуг чи діяльність у сфері фінансового посередництва. Крім того, Верховний Суд наголосив на неприпустимості підміни документальної виїзної перевірки документальною невиїзною без законних підстав та на обов`язковості прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку як єдиного легітимного способу реалізації владних функцій у разі виявлення порушень умов спрощеної системи.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, положень підпункту 6 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291, підпунктів 14.1.257, 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 та статті 5 Податкового кодексу України (далі - ПК України), безпідставно ототожнивши разову операцію з надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги із професійною діяльністю у сфері фінансового посередництва.

Крім того, скаржник звертає увагу на неправильне застосування судом норм процесуального права та положень підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1, статей 78 та 81 ПК України, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовився від надання першочергової оцінки порядку призначення та проведення перевірки, визнавши це питання «другорядним», що прямо суперечить сталій практиці Верховного Суду та висновкам Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими дотримання процедури перевірки є передумовою легітимності прийнятих за її результатами рішень. Скаржник підкреслює, що контролюючий орган не мав права фактично підміняти документальну виїзну перевірку невиїзною лише на підставі відсутності платника податків за податковою адресою, оскільки така підміна не передбачена чинним законодавством і позбавляє платника права на участь у перевірці та надання пояснень.

Щодо ключового мотиву суду апеляційної інстанції про відсутність у матеріалах справи доказів повернення коштів у терміни, визначені договорами про надання поворотної фінансової допомоги, позивачка наголошує на його юридичній неспроможності, оскільки питання фактичного стану розрахунків між сторонами перебуває виключно у площині цивільно-правового регулювання та стосується стадії виконання договірного зобов`язання, що жодним чином не впливає на правову суть операції, що була зафіксована на момент її здійснення, та не може трансформувати безоплатну допомогу в «фінансове посередництво». Відтак, поклавши в основу оскаржуваної постанови критерій неповернення коштів апеляційний суд фактично застосував показник, який не передбачений жодною нормою підпункту 6 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України або законодавством про ринки фінансових послуг.

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління ДПС у м. Києві, обґрунтовуючи правомірність постанови Шостого апеляційного адміністративного суду, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Доводи контролюючого органу зводяться до того, що надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно з Національним класифікатором України ДК 009:2010 належить до коду 64 «Надання фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення», що є забороненим видом діяльності для платників єдиного податку та свідчить про здійснення позивачкою фінансового посередництва.

У відповіді на відзив скаржник наголошує на тому, що заперечення контролюючого органу не містять належного правового обґрунтування та повністю ігнорують ключові доводи касаційної скарги. Зокрема, позивачка звертає увагу, що відповідач жодним чином не спростував факти незаконності проведення перевірки, зокрема, фактичної підміни виїзної перевірки на невиїзну без участі платника, а також відсутності обов`язкового рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку як єдиного легітимного способу реалізації владних функцій у разі виявлення порушень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві на підставі наказу від 19.07.2023 № 3685-п провело документальну позапланову виїзну перевірку ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 08.11.2017 по 29.10.2021, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 08.11.2017 по 29.10.2021.

За результатами такої перевірки складено Акт від 04.08.2023 № 51878/Ж5-26-15-24-02-04/2880318484, яким зафіксовано порушення позивачкою низки норм податкового законодавства та законодавства про збір і облік єдиного внеску. Зокрема, в акті перевірки зафіксовано порушення вимог підпункту 49.18.5 пункту 49.19 статті 49 та підпункту 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 ПК України через неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2018-2021 роки, а також пунктів 177.1 та 177.2 статті 177 цього ж Кодексу, що виявилося у заниженні податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2018 по 29.10.2021 у загальній сумі 1 305 600,23 грн.

Окрім цього, податковим органом встановлено порушення пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України в частині ненарахування та несплати військового збору в розмірі 108 800,02 грн, а також пунктів 44.1 та 44.3 статті 44 Кодексу щодо ненадання документів на перевірку. Також контролюючий орган дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 вимог статей 181, 183, 187 та 201 ПК України через невизначення суми податку на додану вартість у розмірі 1 064 553 грн.

У частині адміністрування єдиного внеску контролюючий орган дійшов висновку про порушення вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що полягало у поданні звітів за невстановленою формою (підпункт 4 пункту 2 статті 6) за 2018-2021 роки та ненарахуванні єдиного внеску в сумі 291 836,16 грн (абзац третій пункту 8 статті 9).