ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 липня 2016 року м. Київ справа № 800/340/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючої судді: Васильченко Н.В.,
суддів: Калашнікова О.В.,
Стрелець Т.Г.,
Чалий С.Я.,
Леонтович К.Г.,
при секретарі судового засідання: Яроші Д.В.,
за участі позивача: ОСОБА_4, представника відповідача: ОСОБА_5, представника третьої особи: ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_4 до Верховної ради України, третя особа: Окружний адміністративний суд міста Києва про визнання незаконною бездіяльність, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Верховної ради України, третя особа: Окружний адміністративний суд міста Києва про визнання незаконною бездіяльність Верховної Ради України, яка виразилась у не розгляді питання про обрання суддів Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково, попередньо залучивши до участі у розгляді справи Окружний адміністративний суд міста Києва в якості третьої особи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 51 судді «штатного» складу в якості (з правом приймати участь у вирішенні справ, мають повноваження (компетенцію) щодо ухвалення (постановлення) рішень в Окружному адміністративному суді міста Києва) в фізичній наявності є лише 17 суддів, при загальній тенденції щодо природного зменшення їх кількості через різні обставини. Здійснення судочинства в кількості 17 суддів, об'єктивно гірше ніж передбаченими штатним розписом 51 -го судді, тим більше в умовах зростання навантаження. Оскільки кожна справа потребує її повного вивчення врахування всіх пояснень сторін і учасників процесу, вивчення доданих доказів, аналіз нормативної бази та інших дій. Розгляд справ затягується, або ж під час ухвалення рішень судом не виявляється достатньої уваги процесу судочинства та аналізу матеріалів справи, що призводить до судових помилок ( погіршення якості судочинства).
Враховуючи наведене, позивач вважає, що його права як особи, яка приймає участь у процесі судочинства, істотно порушуються та обмежуються.
Представник Верховної ради України заперечує проти заявлених позовних вимог, зазначаючи, що не прийняття Верховною Радою України з цього приводу рішення не може свідчити та вказувати на порушення конкретних індивідуальних прав позивача, а тому унеможливлює застосування обраного позивачем юрисдикційного способу захисту. Враховуючи наведене просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.
У своїх поясненнях третя особа Окружний адміністративний суд міста Києва просить розглянути та вирішити справу № П/800/340/16 згідно діючого законодавства на власний розсуд.
Дослідивши надані та встановлені судом докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
З цією метою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) розсудливо; 6) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 7) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 8) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 9) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент його звернення до суду.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Сервіси для юристів