Постанова ВАСУ від 10.06.2014 року

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2014 р. м. Київ К/9991/38801/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс» та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2011 року у справі № 2-а-9289/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Онікс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень № 0028441502/0, № 0028431502/2 від 26.11.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 року у даній справі позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0028431502/2 від 26.11.2010 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову із прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Відповідач у своїй касаційній скарзі просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог із прийняттям нової постанови в цій частині про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва проведено камеральну перевірку своєчасності подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Онікс» платіжних доручень до установ банку по орендній платі за землю, за результатами якої прийняті спірні податкові повідомлення-рішення № 0028431502/2 від 26.11.2010 року, згідно якого за затримку на 21 календарний день сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 1130,70 грн. ТОВ «Онікс» зобов'язано сплатити штраф в розмірі 10 % у сумі 113,07 грн. за платежем орендна плата з юридичних осіб; № 0028441502/0 від 26.11.2010 року, згідно якого за затримку на 60 календарних днів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 7830,30 грн. ТОВ «Онікс» зобов'язано сплатити штраф в розмірі 20 % у сумі 1566,06 грн. за платежем орендна плата з юридичних осіб.

Прийняття зазначених рішень обумовлено висновками перевірки про те, що позивачем порушено строки сплати податкових зобов'язань по орендній платі за землю, які передбачені пп.5.3.1, п.5.3, ст.5 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181-III).

Задовольняючи позов в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0028431502/2, згідно якого за затримку на 21 календарний день сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 1130,70 грн. ТОВ «Онікс» зобов'язано сплатити штраф в розмірі 10 % у сумі 113,07 грн., суди виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

У відповідності до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №2181-III, пункту 1.7, пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 377/89/76 від 29.03.2004 року, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону №2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом №2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Судами зроблено правильний висновок, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону №2181-III, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Тому, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0028441502/0 від 26.11.2010 року за затримку на 60 календарних днів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 7830,30 грн. за жовтень та листопад 2008 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зарахування коштів до відповідного бюджету із зазначенням помилкової класифікації рахунку не призводить до погашення податкових зобов'язань.

Разом з тим, такі висновки судів є помилковими з огляду на наступне.

Статтею 2 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» передбачено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Відповідно до частини 5 статті 78 Бюджетного кодексу України податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи визнаються зарахованими в доход місцевого бюджету з моменту зарахування на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі Державного казначейства України.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, невірне зазначення платником номера рахунку не призвело до ненадходження відповідної суми податку до місцевого бюджету у визначений законом строк.

Оскільки в цій ситуації помилкове перерахування позивачем коштів на неналежний рахунок не вплинуло на виконання обов'язку платника із сплати податку, то підстав для прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення не вбачається.