Постанова ВАСУ від 10.03.2016 року у справі №800/113/16 (800/166/15)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2016 року м. Київ П/800/113/16 (800/166/15)

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні),

Головчук С.В.,

Іваненко Я.Л.,

Мойсюка М.І.,

Тракало В.В.,

секретаря судового засідання Горбатюка В.С.,

за участю представників відповідача і третьої особи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, третя особа - Кабінет Міністрів України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У травні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Президента України Порошенка П.О. та просив (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 12 червня 2015 року):

- визнати протиправною бездіяльність Президента України з приводу невжиття заходів щодо припинення приватизації державної власності;

- зобов'язати Президента України зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» (далі - постанова № 271) у порядку, визначеному Конституцією України;

- зобов'язати Президента України прийняти рішення про розробку та затвердження доктрини економічної безпеки України, в якій передбачити, що держава Україна має: не допускати приватизації об'єктів державного майна груп «В», «Г» та «Е» і лише у випадку крайньої необхідності передавати такі об'єкти іншим особам на правах довірчої власності (управління) або у порядку концесії; припиняти діяння, спрямовані на умисне доведення до банкрутства підприємств груп «В», «Г» та «Е»;

- зобов'язати Президента України застосовувати вето щодо законів, які спрямовані на внесення змін до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та повертати такі закони до Верховної Ради України для повторного розгляду у порядку, визначеному Конституцією України.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 березня 2015 року він поклав у поштову скриньку Адміністрації Президента України заяву-претензію, в якій просив: вчинити всі можливі дії в межах повноважень, наданих Конституцією України, та зупинити нову хвилю приватизації, оскільки вона суперечить інтересам українського народу; повертати закони щодо приватизації державних об'єктів/часток держави у цих об'єктах до Верховної Ради України для повторного розгляду (застосувати право вето) на підставі того, що приватизація таких об'єктів суперечить Конституції України, Декларації про державний суверенітет.

У подальшому, 13 травня 2015 року з офіційного сайту Кабінету Міністрів України позивач дізнався про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» розпочато нову хвилю приватизації, що порушує його права та стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вважав, що Президент України як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина повинен захистити права та законні інтереси позивача з огляду на те, що постанова № 271 порушує його конституційні права, оскільки зменшує його частку як громадянина України у національному багатстві, у той час як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року визначає, що саме народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Відповідач у письмових запереченнях проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Посилався на те, що положення Конституції України не містять норм, які б встановлювали обов'язок Президента України за певних обставин зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України, підписувати прийняті парламентом закони або реалізовувати право вето щодо них. Також зазначав, що покладені Основним Законом України на Президента України повноваження, про які йдеться у позові, є дискреційними, а тому здійснюються у межах та в порядку, визначених Конституцією і законами України.

Третя особа - Кабінет Міністрів України у письмових поясненнях просив відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що постанова № 271 прийнята Кабінетом Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, а тому відсутні підстави для її зупинення Президентом України з мотивів невідповідності Конституції України. Також вказував, що позивачем не наведено належних та допустимих доказів порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача.

Позивач свої позовні вимоги підтримав, до надання пояснень самостійно залишив судове засідання, усно заявивши, що справа може розглядатись за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував за їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Представник третьої особи в судовому засіданні також заперечував проти задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача і третьої особи, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.