ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"09" грудня 2015 р. м. Київ К/9991/59033/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року по справі № 2а/1570/1125/11
за позовом ОСОБА_4
до Державної виконавчої служби України
про визнання дій неправомірними, визнання постанови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2011 року ОСОБА_4 звернулася до Державної виконавчої служби України із позовом про визнання дій неправомірними, визнання постанови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2011 року позов задоволено. Визнано дії державного виконавця, пов'язані з прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 12 січня 2011 року ВП№13077131 неправомірними. Визнано незаконною постанову про повернення виконавчого документа від 12 січня 2011 року ВП №13077131. Зобов'язано Державну виконавчу службу України відновити виконавче провадження за ВП№13077131.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року змінено постанову Одеського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2011 року. Мотивувальну частину постанови Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року, в частині мотивів, з яких виходив суд при прийнятті постанови і положень законів, якими він керувався - змінено, вказано замість мотивів та правових норм мотиви та положення законів, з яких виходив та якими керувався апеляційний суд в мотивувальній частині постанови у цій справі. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до виконавчого листа 2а-73/06, виданого 10 жовтня 2007 року Суворовським районним судом м. Одеси, з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 підлягають стягненню 8622,03грн.
Відповідно до постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року постановою державного виконавця від 25 листопада 2010 року відновлено виконавче провадження ВП№13077131 за вказаним виконавчим листом.
В ході проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП№13077131, до Державного казначейства України надіслано платіжну вимогу від 14 грудня 2010 року №506/8.
Вказану платіжну вимогу повернуто листом від 28 грудня 2010 року №5-13-04/6878-24365 без виконання у зв'язку з тим, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» не передбачено видатків для виконання судових рішень про відшкодування шкоди, завданої діями органів державної влади та їх посадовими особами при здійсненні своїх повноважень.
Враховуючи викладене, державним виконавцем складено акт від 12 січня 2011 року про неможливість виконання судового рішення у зв'язку з відсутністю рахунків для здійснення відшкодування за зазначеною категорією судових рішень.
Постановою державного виконавця від 12 січня 2011 року виконавчий лист 2а-73/06, виданий 10 жовтня 2007 року Суворовським районним судом м. Одеси, повернуто стягувачу.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати дії та рішення суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати відповідача відновити виконавче провадження за виконавчим листом 2а-73/06, виданого 10 жовтня 2007 року Суворовським районним судом м. Одеси.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не використано наданих йому прав відповідно до закону і не вжито всіх можливих заходів передбачених Законом України «Про виконавче провадження» спрямованих на виконання судового рішення.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у 2010 році виконання судового рішення дійсно було не можливо у зв'язку з відсутністю бюджетних видатків. Проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» передбачено видатки на відшкодування шкоди, завданої діями органів державної влади та їх посадовими особами при здійсненні своїх повноважень в розмірі 30 000грн, а тому на дату винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого листа, було можливим безспірне списання вказаних коштів та виконання судового рішення.
Колегія суддів при перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанцій частково погоджується як з висновками суду першої так із висновками суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Вимогами частин 1 та 2 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Сервіси для юристів