ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"09" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/34042/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби (правонаступника Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, далі -Кам'янець-Подільська ОДПІ)
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.08.2011
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2012
у справі № 2270/543/11
за позовом приватного підприємства "Віват" (далі - Підприємство)
до Кам'янець-Подільської ОДПІ
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.08.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2012, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.07.2010 № 0001831542/0, від 18.08.2010 № 0001831542/1, від 22.09.2010 № 0001831542/2 та від 13.12.2010 № 0001831542/3.
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Кам'янець-Подільська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Кам'янець-Подільською ОДПІ було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації Підприємства з податку на додану вартість за травень 2010 року, оформлену актом від 25.06.2010 № 127715230171444. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.07.2010 № 0001831542/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 23047,50 грн. (у тому числі 21950 грн. за основним платежем та 1097,50 грн. за штрафними санкціями).
Решту оспорюваних актів індивідуальної дії прийнято у процедурі адміністративного оскарження.
Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту у травні 2010 року сум ПДВ за податковою накладною, складеною у лютому 2007 року при придбанні Підприємством легкового автомобіля, тобто пісня спливу 1095 днів з моменту виникнення права на податковий кредит.
Заперечуючи проти цього висновку податкової інспекції, позивач послався на положення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який не дозволяє відносити до податкового кредиту ПДВ у ціні придбаного легкового автомобіля. При цьому, на думку Підприємства, право на податковий кредит за розглядуваною операцією виникає у платника при виключенні автомобіля зі складу основних фондів і лише у частці ПДВ, що пропорційна його недоамортизованій вартості.
Втім суди безпідставно підтримали зазначену правову позицію позивача у справі.
Адже, дійсно, згідно з підпунктом 7.4.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.
У той же час підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачалося, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.
Наведені колізійні законодавчі положення по-різному регулюють порядок відображення у податковому обліку витрат на сплату ПДВ при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля.
У разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
У даному випадку норма підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» регулює правові наслідки придбання саме легкових автомобілів (крім таксомоторів), тобто регулює вузьке коло суспільних відносин (операції з придбання саме легкових автомобілів, а не всіх основних фондів), а відтак, є спеціальною.
До того ж, положення даної норми Закону прийняті пізніше ніж положення загальної норми - підпункту 5.5.3 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка забороняє включення до складу валових витрат сплачений податок на додану вартість, включений до ціни товарів (робіт, послуг). За правилом дії законів в часі положення закону застосовуються за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
З огляду на викладене, при придбанні легкового автомобіля позивач повинен був відобразити у складі валових витрат Підприємства витрати на таке придбання з урахуванням ПДВ, без включення таких сум цього податку до податкового кредиту.
Сервіси для юристів