ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"08" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/33524/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Случ Агро" (далі - Товариство)
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.02.2012
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012
у справі № 2270/15426/11
за позовом Товариства
до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби (далі - Красилівська МДПІ)
про скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2011 року Товариство звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Красилівської МДПІ від 21.09.2011 № 0000301600 та від 27.10.2011 № 0000411600.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.02.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивач відніс до податкового кредиту суму ПДВ за податковою накладною після спливу 365 днів з дати її виписки, при цьому не довівши факт несвоєчасного отримання зазначеної податкової накладної від контрагента.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх судових інстанцій та задовольнити позов. За посиланням скаржника, несвоєчасне отримання оригіналу спірної податкової накладної підтверджується реєстром виданих та отриманих накладних Товариства за травень 2011 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.
Судами під час розгляду справи встановлено, що за наслідками проведення податковою інспекцією невиїзної позапланової документальної перевірки Товариства з питань достовірності формування податкового кредиту за травень 2011 року, оформленої актом від 19.09.2011 № 1047/16/34714841, позивачеві було визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 164200 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями згідно з податковим повідомленням-рішенням від 21.09.2011 № 0000301600. За наслідками оскарження платником цього донарахування в адміністративному порядку суму грошового зобов'язання було зменшено до 23023 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями відповідно до податкового повідомлення-рішення від 27.10.2011 № 0000411600.
Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ став висновок контролюючого органу про незаконне включення Товариством у травні 2011 року до податкового кредиту ПДВ у сумі 164 200 грн. за податковою накладною від 31.05.2010 № 54.
На обґрунтування своєї правової позиції по справі відповідач зазначає про неподання платником належних доказів (як-от - поштового конверта, журналу реєстрації вхідної кореспонденції) на підтвердження несвоєчасного отримання спірної податкової накладної від контрагента, що спричинило несвоєчасну реалізацію платником права на податковий кредит. Крім того, відповідач наголосив, що з моменту виписки цієї накладної минув 365-денний строк, установлений пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України для реалізації цього права.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, попередні судові інстанції підтримали наведену правову позицію податкової інспекції.
Однак Вищий адміністративний суд України вважає, що такий правовий висновок не відповідає вимогам податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини.
За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
В силу ж вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, до податкового кредиту включаються суми ПДВ, пред'явлені платником до сплати при придбанні товарів (робіт, послуг), за наявності відповідних первинних документів (зокрема, податкових накладних).
При цьому наведені положення Закону, що визначають порядок формування податкового кредиту, не виключають можливості його формування поза межами податкового періоду, в якому у платника виникло право на податковий кредит. В аспекті розглядуваного питання це означає, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.
Сервіси для юристів