ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"08" серпня 2016 р. м. Київ К/800/47967/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівОстровича С.Е. Цвіркуна Ю.І.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІТА»
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2015 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року
у справі №826/14250/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІТА»
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ :
Товариство з обмеженою відповідальністю «АКВАВІТА» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 14 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Уповноважена особа контролюючого органу на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до даних зазначених у поданій податковій декларації єдиного податку - юридичної особи за IV квартал 2014 року та уточнюючої декларації від 26 березня 2015 року за І квартал 2015 року, провела перевірку своєчасності сплати податків і зборів до бюджету позивачем, про що склала акт від 19 червня 2015 року №2492/26-56-15-03-18, яким встановила порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, у зв'язку з порушенням строків подання до установ банків платіжних доручень.
За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 01 липня 2015 року:
№0012891503, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10% за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з єдиного податку з юридичних осіб у розмірі 4 500,00 грн.;
№0012901503, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20% за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з єдиного податку з юридичних осіб у розмірі 42 086,38 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про порушення позивачем граничного терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з єдиного податку - юридичних осіб, у наслідок чого відповідачем застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірах, визначених статтею 126 Податкового кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності підстав для звільнення позивача від відповідальності, визначеної статтею 126 Податкового кодексу України, оскільки декларацію з виправленими показниками останнім подано поза межами граничного терміну подання податкової декларації за звітний період.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем у податковій декларації платника єдиного податку - юридичної особи за 2014 рік самостійно задекларовано суму грошового зобов'язання у розмірі 487 442,05 грн.(рядок 36).
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначена сума була задекларована платником податків помилково, оскільки фактична сума грошового зобов'язання складала 135 671,19 грн., яка була сплачена платником податків своєчасно.
При цьому, 26 березня 2015 року позивач подав уточнюючу декларацію за четвертий квартал 2014 року, якою виправив допущені помилки у декларації за 2014 рік, зазначивши суму єдиного податку за 2014 рік у розмірі 135 671,19 грн.
У результаті зазначених обставин, за висновками контролюючого органу, за позивачем, відповідно до картки особового рахунку, обліковувалась заборгованість до моменту коригування останнім грошового зобов'язання, тобто до дати подачі уточнюючої декларації.
Сервіси для юристів