ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"06" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/36656/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Голяшкіна О.В.,
Мороза В.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у справі за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільна фірма "Габор" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
в с т а н о в и л а:
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Габор" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2014 рік у розмірі 20052,63 грн. та пені у розмірі 280,70 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що товариством з обмеженою відповідальністю "Габор" в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" при середній обліковій чисельності штатних працівників 19 осіб не виконано норматив по створенню 1 робочого місця для працевлаштування інваліда.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільної фірми "Габор" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 11697,37 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 163,74 грн.; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки на підприємстві відповідача протягом останніх п'яти місяців 2014 року працювала особа, якій встановлено ІІ групу інвалідності, то у відповідача виникає обов'язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання вимог статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" лише за січень-липень 2014 року, тобто тільки за ті місяці у яких було не дотримано норматив робочих місць для інвалідів: 11697,37 грн (20052,63 грн сума адміністративно-господарських санкцій : 12 місяців х 7 місяців) та 163,74 грн (280,70 грн пеня : 12 місяців х 7 місяців).
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позову та вказує на обґрунтованість доводів касаційної скарги щодо необхідності задоволення позову у повному обсязі, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що однією із необхідних умов для висновку про наявність підстав для сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць є невідповідність установленому законом нормативу саме середньооблікової чисельності працевлаштованих інвалідів, а не фактичної кількості працевлаштованих інвалідів на кінець звітного періоду чи загальна кількість інвалідів, що працювали у той чи інших час на підприємстві протягом звітного періоду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2014 року середньооблікова кількість штатних працівників відповідача становила 19 осіб, норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів становив 1 особу; у період з 01 серпня 2014 року працевлаштовано 1 особу, яка має ІІ групу інвалідності; протягом 2014 року відповідачем звітів форми 3-ПН до міського центру зайнятості не подавалось; протягом січня-липня 2014 року інваліди працевлаштовані не були.
За вказаних обставин, зважаючи на те, що відповідачем не виконано норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2014 рік, а також зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій у добровільному порядку, колегія суддів також зазначає про наявність підстав для стягнення таких санкцій та, відповідно, пені у примусовому порядку.
У той же час, враховуючи те, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив по створенню робочих місць становить 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, колегія суддів вказує на необґрунтованість твердження судів попередніх інстанцій щодо можливості виконання або ж невиконання підприємством нормативу за той чи інший місяць, оскільки такий висновок можливий лише за результатами сплину річного терміну.
У зв'язку із зазначеним, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі, пропорційному кількості місяців, в які зазначений норматив, за посиланням судів, не було дотримано.
Враховуючи зазначене, зважаючи на те, що обставини у справі судами попередніх інстанцій встановлено повно та правильно, у той час як суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та постановлення нового, про задоволення позову.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
П О С Т А Н О В И Л А :
Касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.
Сервіси для юристів