Постанова ВАСУ від 05.08.2026 року у справі №120/17490/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 120/17490/24

адміністративне провадження № К/990/23970/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В. Е.,

суддів: Кашпур О. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року (суддя Дмитришена Р. М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року (головуючий суддя Мацький Є. М., судді: Залімський І. Г., Сушко О. О.) у справі № 120/17490/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови про заборону в`їзду в Україну,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі - військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови про заборону в`їзду в Україну.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та їх обґрунтування

2. Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 27 лютого 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року, закрив провадження в адміністративній справі № 120/17490/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови про заборону в`їзду в Україну.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання позовної заяви, в розмірі 968 грн 96 коп.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень.

3. Вінницький окружний адміністративний суд з посиланням на статтю 140 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) указав, що з відповідача слід стягнути понесені позивачем судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання позовної заяви в розмірі 968 грн 96 коп. згідно з квитанцією від 30 грудня 2024 року № 1384-2040-7099-3916. Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначив, що понесені витрати позивачем на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн підтверджується матеріалами справи. Водночас, відповідач просив відмовити у відшкодуванні витрат на оплату судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Суд, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що заявлена сума до відшкодування є завищеною з огляду на те, що ця справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, матеріали справи не містять великого обсягу, а відтак заявлена до відшкодування сума є неспівмірною із складністю справи. Відтак, враховуючи критерій обґрунтованості понесених позивачем витрат, заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 3000 грн, що відповідає критерію розумності та співмірності.

4. Залишаючи без змін ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду, Сьомий апеляційний адміністративний суд зазначив, що згідно із платіжною інструкцією від 09 січня 2025 року позивач сплатила адвокату за надані послуги 5 968 грн 96 коп. (із врахуванням судового збору). Отже понесені витрати позивачкою на правничу допомогу в розмірі 5000 грн підтверджуються матеріалами справи. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 квітня 2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження № К/9901/5750/19). Ураховуючи зазначене та складність розглядуваної справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, значення цієї справи для учасника справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають задоволенню з огляду на їх співмірність та реальність у розмірі 3000 грн.

5. Отже, за висновками суду апеляційної інстанції, Вінницький окружний адміністративний суд при вирішенні цього публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

6. Не погоджуючись із ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій зазначила, що суди неповно з`ясували обставини, що мають суттєве значення для об`єктивного прийняття рішення в частині визначення підстави для закриття провадження, стягнення судових витрат, в тому числі судового збору та витрат на правову допомогу, на користь позивача, ґрунтуючись на неправильному застосуванні норм матеріального права та недотриманні процесуального обов`язку вивчення всіх обставин справи, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

7. На думку скаржника, суди не врахували істотні обставини, що унеможливлювали подальший розгляд справи, а саме, припинення існування предмету спору через реагування суб`єкта владних повноважень на зміну юридичного стану речей, що привели до скасування спірного рішення, а не внаслідок задоволення позову. Отже, покладання на відповідача судових витрат з посиланням на статтю 140 КАС України, без достатньої мотивації та обґрунтування вибору підстав закриття справи за умови відсутності факту задоволення позову, що ставить відповідача у завідомо гірше становище, створює правову колізію, яка потребує остаточного дослідження Верховним Судом.

8. Скаржник зауважив, що відповідач позовні вимоги не задовольняв, оскільки виконував функціональні обов`язки відповідно до визначеного Інструкцією № 946 порядку, самостійно скасував постанову про заборону в`їзду від 31 жовтня 2024 року відносно ОСОБА_1 у зв`язку із скасуванням судом в іншій справі причини такої заборони, отже, на переконання скаржника, понесені позивачем судові витрати відповідачем не відшкодовуються згідно з частиною першою статті 140 КАС України.

9. Крім того, судами взагалі не було надано оцінки фактам, викладеним в заяві відповідача про закриття провадження у справі та неправильно кваліфіковано підстави для закриття справи. Зокрема, скасування оскаржуваної постанови про заборону в`їзду, не є ані задоволенням позову, ані його визнанням, а є виконанням юридичного обов`язку щодо дотримання вимог закону та керівних документів, отже єдиною правильною підставою для закриття провадження у справі є пункт 8 частини першої статті 238 КАС України.

10. Скаржник також послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного в постанові від 01 квітня 2025 року у справі №520/25012/24.

11. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, відмовити у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача судового збору в сумі 968 грн 96 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.

Позиція інших учасників справи

12. На момент розгляду справи, відзив на касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 від позивачки (її представника) до Верховного Суду не надходив.

13. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.