ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"04" листопада 2015 р. м. Київ К/800/28590/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Кобилянського М.Г.,
суддів: Амєліна С.Є., Іваненко Я.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим про зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати його право на виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон та зобов'язати відповідача виготовити йому закордонний паспорт.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2013 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим в частині позовної вимоги про визнання права на виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов повністю.
Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено наступне.
У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим із заявою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, надавши витяг з реєстру автоматизованого обліку громадян України №327-09102012/01210, в якому зазначено, що станом на 11 жовтня 2012 року він був засуджений на території України 31 серпня 2009 року Залізничним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим за ст.ст. 121 ч. 2, 69 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі, звільнений 5 квітня 2012 року умовно-достроково на 2 роки 4 місяці 15 днів.
Листом від 30 жовтня 2012 року № вх.1681-17-9 Головне управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим в оформленні позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон тимчасово відмовив згідно підпункту 4 пункту 22 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (чинних на час виникнення спірних правовідносин; далі - Правила), оскільки його кримінальне покарання не реалізоване (частина четверта статті 81 Кримінального кодексу України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим у видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оскільки позивач є звільненим умовно-достроково на 2 роки 4 місяці 15 днів, а отже, не є звільненим в розумінні статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII).
Проте з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок врегульовано Законом № 3857-XII.
Статтею 7 цього Закону передбачено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію Закону № 3857-XII Кабінет Міністрів України постановою від 31 березня 1995 року № 231 затвердив Правила, у пункті 22 яких наведено вичерпний перелік підстав для тимчасової відмови у видачі паспорта/проїзного документа, зокрема, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта/проїзного документа у разі, коли він засуджений за вчинення кримінального правопорушення, - до відбуття покарання або звільнення від покарання (підпункт 4).
Положення пункту 22 Правил кореспондуються зі статтею 6 Закону № 3857-XII.
Відповідно до статті 152 Кримінально-виконавчого кодексу України підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.
Частинами першою та другою статті 107 Кримінального кодексу України передбачено, що до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.
Отже, висновок судів попередніх інстанцій не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, посилання судів на норми статті 104 Кримінального кодексу України (Звільнення від відбування покарання з випробуванням) та статті 163 Кримінально-виконавчого кодексу України (Органи, що здійснюють контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням) є безпідставним, оскільки позивач був умовно-достроково звільнений від відбування покарання на підставі статті 107 Кримінального кодексу України (а.с.5).
Враховуючи викладене, позивач мав право на оформлення і видачу йому паспорта громадянина України для виїзду за кордон за відсутності підстав для тимчасової відмови у видачі паспорта, передбачених статтею 6 Закону № 3857-XII та пункту 22 Правил. Тому відповідач не вправі був тимчасово відмовляти в оформленні позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон з підстави, що його кримінальне покарання не реалізоване (частина четверта статті 81 Кримінального кодексу України), оскільки підпункт 4 пункту 22 Правил такої підстави не передбачав.
Сервіси для юристів