Постанова ВАСУ від 03.08.2015 року у справі №800/225/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2015 року м. Київ справа № 800/225/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Костенка М.І., Лосєва А.М., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 (далі - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовом до Президента України Порошенка Петра Олексійовича (далі - відповідач, Президент України), у якому заявлено вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність Президента України з приводу незабезпечення всенародного обговорення змін до Конституції України та відкритості, гласності конституційного процесу;

- зобов'язати Президента України ліквідувати Конституційну Комісію та не утворювати аналогічні під час дії в Україні особливого періоду;

- зобов'язати Президента України застосувати вето щодо законів, які спрямовані на внесення змін до Конституції України під час дії в Україні особливого періоду;

- зобов'язати Президента України розробити та подати до Верховної Ради України законопроект, спрямований на відновлення в Україні конституційного ладу шляхом інституціоналізації територіальних громад як суб'єктів права та реалізації конституційного права народу на безпосереднє здійснення влади на загальнодержавному (референдум) та місцевому (референдуми, збори громадян за місцем проживання тощо) рівні.

В обґрунтування заявленого позову зазначає, зокрема: що Президент України як глава держави і гарант державного суверенітету не забезпечив всенародне обговорення змін до Конституції України, хоча зобов'язаний був це зробити, оскільки вносились зміни до Основного Закону нашої держави; про неефективність внаслідок війни на сході країни Конституційної комісії, що була створена згідно з Указом Президента від 03.03.2015 № 119/2015 "Про Конституційну комісію" з метою напрацювання узгоджених пропозицій щодо змін до Конституції України, та її протиправністю, оскільки Комісія створена без доступу народу до її роботи, а прийняття нової Конституції України (нової редакції) може бути започаткований лише після з'ясування волі народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України.

Представник відповідача у письмовому запереченні просить відмовити в задоволені позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.08.2015 прийнято відмову ОСОБА_6 від позову в частині позовних вимог про зобов'язання Президента України застосувати вето щодо законів, які спрямовані на внесення змін до Конституції України під час дії в Україні особливого періоду, а провадження у справі в частині цих позовних вимог закрито.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України регулює ст. 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною першою якої її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) актів Вищої ради юстиції; 3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції; 4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з положень, передбачених ч. 1 ст. 2, ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України та викладених у п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положень, в тому числі ч. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій. Адже відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

У цій справі відповідачем є глава держави, прийняття яким актів та вчинення дій обумовлюються його конституційним статусом та визначеними в Основному Законі України повноваженнями.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях, зокрема, від 10.04.2003 № 7-рп/2003, від 07.04.2004 № 9-рп/2004, від 02.10.2008 № 19-рп/2008, від 08.10.2008 № 21-рп/2008, неодноразово наголошував, що повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України. Законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов'язків на Президента України, крім тих, що передбачені нормами Конституції України.

Виходячи з цілісності та системного аналізу Конституції України, яка має найвищу юридичну силу (ч. 2 ст. 8), Конституція України при внесенні до неї змін передбачає збалансованість дій Президента України, народних депутатів України, Верховної Ради України при реалізації волі народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 106 Конституції України закріплено вичерпний перелік повноважень Президента України Президент України.

Зокрема, Президент України згідно з п. 29 ст. 106 Конституції України в законодавчому процесі підписує закони, прийняті Верховною Радою України.

Також Глава держави наділений правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ч. 1 ст. 93 Конституції України).