ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"01" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/29223/14, К/800/43374/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М., Штульман І.В.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Пенсійного фонду України, управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області (далі - Управління), третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в:
У лютому 2014 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив зобов'язати відповідача поновити йому виплату раніше призначеної пенсії за віком, починаючи з листопада 2001 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року, позов ОСОБА_4 за період з листопада 2001 року по 19 серпня 2013 року залишено без розгляду.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2014 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Управління у поновленні та виплаті пенсії ОСОБА_4 Зобов'язано Управління поновити і виплачувати позивачу пенсію з 19 серпня 2013 року. В решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року вказану постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою зобов'язано Управління поновити позивачу нарахування і виплату пенсії з проведенням її індексації з листопада 2001 року. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2014 року виправлено описку в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року і викладено резолютивну частину цієї постанови у такій редакції:
«Постанову Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2014 року скасувати в частині про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Управління поновити з 19 серпня 2013 року ОСОБА_4 нарахування і виплату пенсії з проведенням індексації.
Зобов'язати Управління поновити позивачу з 19 серпня 2013 року нарахування та виплату пенсії з проведенням індексації».
В касаційних скаргах представник позивача ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої і апеляційної інстанцій про залишення без розгляду частини позовних вимог та закрити провадження в цій частині з огляду на наявність такої, що набрала законної сили, постанови суду апеляційної інстанції від 15 травня 2014 року, а також скасувати ухвалу апеляційного суду від 26 червня 2014 року про виправлення описки.
Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 та інвалідом з дитинства ІІІ групи безстроково.
У 2001 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, а до переїзду отримував пенсію по інвалідності.
Перед виїздом за кордон він проживав за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач 21 листопада 2001 року звернувся до Управління із заявою про поновлення та виплату пенсії за віком, однак згідно листа від 5 грудня 2013 року отримав відмову у поновленні виплати пенсії.
Не погоджуючись з відмовою у поновленні виплати пенсії, він звернувся з даним позовом до суду.
Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходили з того, що, проживаючи в Ізраїлі, позивач, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Колегія суддів частково погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, однак спірним у даній справі є фактичний період, з якого підлягає поновленню порушене право позивача на отримання пенсії.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 51 Закону №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, з 7.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону №1058-ІV з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 цього Закону.
Сервіси для юристів