ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 травня 2026 року
м. Київ
справа № 420/35716/24
адміністративне провадження № К/990/10644/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 420/35716/24
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Шкоди Віри Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року (суддя-доповідач - Бітов А.І., судді: Лук`янчук О.В., Ступакової І.Г.)
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), у якому просив:
- визнати бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо неперерахування та виплати йому у додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 (далі - Постанова №168) у розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах та 30000 грн у період здійснення зазначених заходів з 5 червня 2022 року по 20 квітня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 у розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах та 30000 грн у період здійснення зазначених заходів з 5 червня 2022 року по 20 квітня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 залишено без руху. Надано позивачу десять днів з дня отримання копії ухвали для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку.
Позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропуску строку звернення до суду, позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії повернуто позивачеві.
За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з позовними вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 5 червня 2022 року по 20 квітня 2023 року з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю (надалі - КЗпП України) у редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (надалі - Закон № 2352-IX).
Суди попередніх інстанцій установили, що позивача 20 квітня 2023 року звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 20 квітня 2023 року наказом від 20 квітня 2023 року №115, та, відповідно здійснено остаточний розрахунок. Тобто, позивач при звільненні був обізнаний про розмір виплаченого грошового забезпечення.
Крім того, суди попередніх інстанцій вказали, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, виплачується щомісячно на картковий рахунок військовослужбовця, а тому про порушення свого права щодо неотримання додаткової винагороди позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення за місяці в спірні періоди.
Суди визнали необґрунтованими посилання позивача на те, що про порушення своїх прав він дізнався лише після отримання листа відповідача на запит, зазначивши, що отримання вказаного листа не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли останній почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Отож суди виснували, що підставою пропуску строку слугувала саме пасивна поведінка позивача, а підстави пропуску строку є суб`єктивними, у зв`язку з чим заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволенню не підлягає, а позов підлягає поверненню.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог касаційної скарги її автор посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували до спірних правовідносин частину першу статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX. На переконання скаржника, судами попередніх інстанцій не враховано рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, згідно з яким у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У світлі цих доводів касатор посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 4 квітня 2023 року у справі № 640/8348/21, згідно з якими спір в частині вимог ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв`язку з чим не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.
Сервіси для юристів