ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 травня 2026 року
м. Київ
справа № 140/34973/23
адміністративне провадження № К/990/34406/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 140/34973/23
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Іваницького Ярослава Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2024 року (суддя-доповідач - Матковська З.М., судді: Гудима Л.Я., Гінда О.М.)
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з набранням відносно нього законної сили обвинувальним вироком Сокальського районного суду Львівської області від 26 квітня 2023 року у справі № 454/770/23, яким йому призначено покарання у виді 5 (п`ять) років позбавлення волі (на підставі підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з набранням відносно нього законної сили обвинувальним вироком Сокальського районного суду Львівської області від 26 квітня 2023 року у справі №454/770/23, яким йому призначено покарання у виді 5 (п`ять) років позбавлення волі (на підставі підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в розумінні підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2232-ХІІ) та пункту 286 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента №1115/2009 від 29 грудня 2009 року (далі - Положення №1115/2009) під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби та виключаються із списків особового складу органу Держприкордонслужби у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, і таке покарання підлягає відбуванню, якщо при цьому, військовослужбовця не було звільнено від відбування покарання.
Суди попередніх інстанцій установили, що вироком Сокальського районного суду Львівської області від 26 квітня 2023 року у кримінальному провадженні №454/770/23 позивача засуджено за частиною четвертою статті 402 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено покарання у виді 5 (п`ять) років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України позивача звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.
Зважаючи на це, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що звільнення позивача від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку не є передбаченою законом підставою для припинення військової служби, у зв`язку з чим дії відповідача щодо відмови у його звільненні відповідають вимогам частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ та Положення № 1115/2009 і є правомірними.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Як на підставу оскарження судових рішень попередніх інстанцій позивач послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту «в» пункту З частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ та абзацу 1 пункту 286 Положення № 1115/2009 у подібних правовідносинах, щодо звільнення з військової служби військовослужбовця, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким військовослужбовцю призначено покарання у виді позбавлення волі у разі звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
За доводами касатора, при вирішенні цього спору ключовим є тлумачення змісту поняття «призначення», яке використовується у гіпотезі норми права, передбаченої підпунктом «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, застосування якої є предметом спору. Посилаючись на академічний тлумачний словник української мови, скаржник зазначає, що вказана норма передбачає звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом під час мобілізації та дії воєнного стану, у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі. При цьому скаржник наголошує, що ані підпункт «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, ані пункт 286 Положення № 1115/2009 не містять застережень щодо необхідності реального відбування такого покарання як умови для звільнення з військової служби.
Таким чином, на думку скаржника, сам по собі факт звільнення позивача від відбування покарання з випробуванням не спростовує наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, а отже не впливає на виникнення передбаченої підпунктом «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ підстави для звільнення з військової служби.
У цьому зв`язку скаржник зазначає, що вироком місцевого суду позивача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення та призначено покарання у виді позбавлення волі, у зв`язку з чим, на його думку, у контексті підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ позивач підлягає звільненню з військової служби незалежно від факту його подальшого звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.
Відтак, на переконання скаржника, відмовляючи у задоволенні рапорту (заяви) позивача, відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень та не у спосіб і не в порядку, визначених чинним законодавством України.
Касаційна скарга, як указує скаржник, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, має виняткове значення для позивача.
Сервіси для юристів