ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 622/688/20
провадження № 61-5199св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Жовтневе лісове господарство»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2021 року у складі судді Чернової О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» (далі - ДП «Жовтневе лісове господарство»), правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДП «Ліси України») в особі філії «Жовтневе лісове господарство» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення компенсації, шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що з 2007 року до 15 липня 2020 року він працював в ДП «Жовтневе лісове господарство» на посадах лісоруба 6 розряду (вальника лісу), пожежного (респіраторника), опалювача, пожежного сторожа, сторожа.
У 2011 році внаслідок нещасного випадку на підприємстві він отримав черепно?мозкову травму важкого ступеню, у зв`язку з чим йому встановлено інвалідність ІІІ групи довічно.
Позивач зазначав, що 14 липня 2020 року відповідач видав незаконний наказ № 761-К в частині звільнення його з роботи у зв`язку із скороченням чисельності штату.
З наказом про скорочення штату він як працівник не погоджувався, оскільки згідно з пунктом 7 частини другої статті 42 КЗпП України має переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі скороченням штату відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю», яким передбачені гарантії для осіб, які в свій час отримали на цьому підприємстві виробничу травму.
Позивач вказував, що відповідач з власної ініціативи, звільняючи його з роботи за скороченням штату в оскаржуваному наказі, вказуючи причину (реструктуризація виробництва), не вказав мотивацію такої реструктуризації, її користь та економію для виробництва, суспільства, держави. Навпаки робота сторожа, яку він виконував, гарантувала відповідачеві збереження рухомого і нерухомого майна, порядок на території Золочівського лісництва у нічний час, протипожежну безпеку на території адміністративного корпусу, двору, гаражу, тощо.
Також позивач наголошував, що роботодавець формально пропонував йому посади у віддалених від смт Золочіва Харківської області виробничих підрозділах, зокрема, розташованих у місті Мерефі та місті Люботині Харківської області, що на відстані більш ніж за п`ятдесят кілометрів від його постійного місця проживання.
Запропоновані посади рамника, верстатника, підсобного робітника переробних дільниць, пов`язані із важкою фізичною працею, що не відповідають рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії, та які йому як, особі з інвалідністю, протипоказані.
З огляду на незаконне звільнення з роботи, позивач зазначав, що йому діями відповідача заподіяно моральну шкоду, що виразилась у постійному безсонні та хвилюванні, пов`язаними з недовірою відповідачеві, який грубо порушив його право на працю, позбавивши його можливості матеріально забезпечувати сім`ю, навчання двох дітей в університетах, виконувати обов`язки батька у повному обсязі. Моральну шкоду позивач оцінив в розмірі 91 500 грн (за період з 15 травня 2020 року до 15 липня 2020 року).
Крім того, після отриманої у 2011 році черепно-мозкової травми важкого ступеня, що потягло його інвалідність, роботодавець всупереч вимог статті 173 КЗпП України не виплатив йому в повному обсязі грошову компенсацію у розмірі 200 000 грн.
Також посилається на те, що відповідач при остаточному розрахунку не виплатив компенсацію в загальному розмірі 13 900 грн за невиданий протягом 13 років спецодяг та взуття, які підлягають видачі працівникам підприємства кожного року в осінньо-зимовий та весняно-літній періоди.
Окрім цього, при кінцевому розрахунку відповідач не виплатив позивачеві кошти за виконану роботу за суміщенням відповідно до статті 105 КЗпП України на загальну суму 79 110 грн, адже він, крім посадових обов`язків сторожа, виконував іншу роботу: земляні роботи у теплиці, пов`язані з посадкою, поливом та доглядом за рослинами, прибирання адміністративного корпусу та території Золочівського лісництва, заготівля дров, опалювання водяного котла твердим паливом.
Вказує, що роботодавцем при кінцевому розрахунку не було йому відшкодовано матеріальні збитки, які він поніс внаслідок витрат на своє лікування після отриманої виробничої травми у розмірі 120 000 грн, за вирахуванням 50 000 грн страхових виплат.
З огляду на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив:
скасувати наказ від 15 липня 2020 року № 761-К ДП «Жовтневе лісове господарство» в частині його звільнення з ініціативи підприємства, особи з інвалідністю ІІІ групи, який отримав виробничу травму на цьому підприємстві, з посади сторожа Золочівського лісництва, у зв`язку із скороченням чисельності працівників;
Сервіси для юристів