Постанова
Іменем України
30 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 463/3091/15
провадження № 61-32076св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: державне підприємство «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання», державне агентство України з управління корпоративними правами та майном, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,
треті особи: Управління Пенсійного фонду в Личаківському районі м. Львова, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 березня 2016 року в складі судді - Леньо С. І. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2017 року в складі суддів: Струс Л. Б., Шеремети Н. О., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В травні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання» (далі - ДП «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання»), Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, треті особи: Управління Пенсійного фонду в Личаківському районі м. Львова (далі - УПФУ в Личаківському районі м. Львова), ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді.
Позовна заява мотивована тим, що його звільнення відбулось з порушенням вимог трудового законодавства та умов контракту, а саме до проведення звільнення йому не запропоновано дати пояснення, в момент звільнення не було видано трудову книжку та не проведено повний розрахунок, на момент винесення наказу було відсутнє попереднє погодження з керівником місцевої державної адміністрації, звернення мало місце лише в день звільнення. Підстави для звільнення, передбачені підпунктом «д» пункту 26 контракту, вважає відсутніми, оскільки вказана в оскаржуваному наказі заборгованість підприємства по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування виникла з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги, просив визнати незаконними та скасувати накази державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 23 квітня 2013 року № 21-Д «Про звільнення ОСОБА_4» та від 16 вересня 2013 року № 54-Д «Про внесення змін до наказу від 23 квітня 2013 року № 21-Д»; поновити його на посаді директора ДП «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання».
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2013 року позов задоволено.
Визнано незаконними та скасовано накази державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 23 квітня 2013 року № 21-Д «Про звільнення ОСОБА_4» та від 16 вересня 2013 року № 54-Д «Про внесення змін до наказу від 23 квітня 2013 року № 21-Д». Поновлено ОСОБА_4 на посаді директора ДП «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання».
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 3 липня 2014 року скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Оскільки, суди не перевірили доводів відповідача про наявність порушень умов контракту на час звільнення позивача, та обмежились лише поясненнями позивача про те, що борг підприємства перед Пенсійним фондом України виник з незалежних від нього причин; у порушення норм процесуального права суд не навів правові норми, які б звільняли директора підприємства від відповідальності, яка визначена у контракті за порушення його умов, та дійшли передчасного висновку про те, що вказані відповідачем обставини не можуть бути підставою для припинення з позивачем контракту з мотивів, передбачених підпунктами «б», «д» пункту 26 контракту, відповідно до пункту 8 статті 38 КЗпП України.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлення вини керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу що виключає можливість задоволення вимоги про його скасування, а відтак, і вимоги про скасування наказу від 16 вересня 2013 року № 54-Д «Про внесення змін до наказу від 23 квітня 2013 року № 21-Д».
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що законність підстав звільнення позивача відповідає нормам чинного законодавства та положенням контракту та ґрунтується на всебічному дослідженні матеріалів справи.
Сервіси для юристів