Постанова КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №647/1683/15-ц

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 647/1683/15-ц

провадження № 61-4509св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - Бериславський районний сектор управління державної міграційної служби України в Херсонській області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 11 листопада 2015 року у складі судді Корсаненкова О. О. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 8 лютого 2016 року у складі суддів: Семиженка Г. В., Бугрика В. В., Лісової Г. Є.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Бериславський районний сектор управління державної міграційної служби України в Херсонській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 3 грудня 2002 року є власником квартири АДРЕСА_1. У цій квартирі зареєстровані позивач, його діти ОСОБА_4, ОСОБА_5 та відповідач. Сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 21 вересня 2011 року розірвано. Позивач зазначає, що ОСОБА_3 з вересня 2010 року за місцем реєстрації не проживає. Відповідач добровільно залишила квартиру, та проживає у квартирі АДРЕСА_2. ОСОБА_3 має інше місце проживання, з позовом про поділ майна подружжя до суду не зверталась та у встановлений законом строк своїм правом про поділ майна подружжя не скористалася, її реєстрація у квартирі спричиняє для позивача додаткові витрати, добровільно знятись з реєстраційного обліку відповідач не бажає.

На підставі викладеного, позивач просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 11 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном, набутим подружжям у шлюбі, тому відсутні правові підстави для позбавлення ОСОБА_3 права користування квартирою, яка знаходиться у спільній сумісній власності сторін.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 8 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, оскільки квартира була придбана сторонами у справі під час шлюбу, то відповідно до статті 22 КпШС України,в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, є спільним сумісним майном подружжя. Частина друга статті 405 ЦК України не передбачає можливості позбавлення права користування квартирою особи, яка є її співвласником. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про припинення права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно визнано наявність права користування спірним житлом за відповідачем, виходячи з факту реєстрації відповідача у квартирі, оскільки ОСОБА_3 має інше місце проживання та з позовом про поділ майна подружжя до суду не зверталась, у встановлений законом строк своїм правом про поділ майна подружжя не скористалася.

Вказував на те, що відповідач була відсутня в квартирі за місцем своєї реєстрації без поважних причин понад 1 рік, починаючи з 2010 року, припинення сімейних відносин з позивачем позбавляє її права користування цією квартирою, а тому наявні підстави для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

31 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.