Постанова
Іменем України
27 червня 2018 року
м. Київ
справа № 450/2433/15-ц
провадження № 61-12268св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, Пустомитівський відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області,
третя особа - публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року в складі судді Данилів Є. О. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, Пустомитівського відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа - публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку», про визнання права власності на автомобіль, зняття з нього арешту.
Позовна заява мотивована тим, що 02 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу автомобіля Rover 400, який за згодою сторін оформлено у вигляді довіреності. На підтвердження цього договору купівлі-продажу ОСОБА_5 надала розписку, згідно з якою остання продала ОСОБА_4 вказаний автомобіль за 25 000 грн. У подальшому позивач дізнався про накладення виконавчою службою арешту на майно ОСОБА_5, зокрема і на спірний автомобіль. ОСОБА_4 вважає, що автомобіль Rover 400 належить йому, оскільки він був придбаний за власні кошти у ОСОБА_5
На підставі викладеного, ОСОБА_4 просив визнати за ним право власності на автомобіль Rover 400, зняти арешт з цього автомобіля.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Надана ОСОБА_5 розписка не є підтвердженням переходу права власності на спірний автомобіль від останньої до ОСОБА_4, оскільки позивач в установленому законом порядку не здійснив державну реєстрацію автомобіля на своє ім'я, не отримав на нього правовстановлюючі документи, сторони не укладали договір купівлі-продажу у встановленій законом формі, у зв'язку з чим не відбулось переходу права власності на спірний автомобіль.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про його право власності на спірний автомобіль.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що 02 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично укладено договір купівлі-продажу автомобіля Rover 400, що підтверджується розпискою. Позивач фактично передав кошти ОСОБА_5 за спірний автомобіль, яким і користується, проте остання відмовляється укласти договір-купівлі продажу в нотаріуса.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
23 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Сервіси для юристів