Ухвала КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №2-1-1781/10

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2018 року

місто Київ

справа № 2-1-1781/10

провадження № 61-26415св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк»,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2018 року у складі судді Черенкової Н. П. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2018 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») у грудні 2010 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за сумою кредиту, процентами та пенею у розмірі 701 229, 40 грн.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2010 року позов ВАТ «Кредитпромбанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ВАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 23/025/08 в сумі 701 229, 40 грн; стягнуто з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь ВАТ «Кредитпромбанк» судові витрати в сумі по 910, 00 грн з кожного.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2010 року виправлено описку в третьому абзаці резолютивної частини рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2010 року, зазначено: «Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_6 на користь Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» судові витрати в сумі 910, 00 грн з кожного».

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2018 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_5, ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення у цій цивільній справі.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_6 достовірно знала про наявність заочного рішення 02 березня 2010 року. При цьому відповідачі про поновлення строку звернення із заявою про перегляд заочного рішення не просили, матеріали справи не свідчать про пропуск строку звернення до суду з поважних причин, а тому відповідачем подано заяву про перегляд заочного рішення з пропуском строків, встановлених у статті 284 ЦПК України.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2018 року ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2018 року залишена без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що заявником не надано обґрунтованих доводів того, що розгляд справи у судах об'єктивно перешкоджав відповідачам (протягом семи років) звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення у встановлені законом строки. Тому отримання 13 грудня 2017 року представником відповідачів копії заочного рішення, за висновками апеляційного суду, саме по собі не свідчить про подання заяви про перегляд заочного рішення в межах строків, передбачених статтею 228 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року).

Посилання представника відповідачів ОСОБА_12 в апеляційній скарзі на порушення судом прав відповідачів на судовий захист відповідно до статей 19, 55 Конституції України є необґрунтованим, оскільки право ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на звернення до суду в порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством, судом не обмежене. Судом не встановлено порушень норм міжнародного права.

У касаційній скарзі, поданій 10 квітня 2018 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду, ОСОБА_6 просила скасувати ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2018 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами норм процесуального права. На переконання заявника, доводи судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення є помилковими, оскільки таку заяву подано за правилами ЦПК України 2004 року: в порядку та строки, передбачені у статті 228 ЦПК України 2004 року. Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2010 року представник відповідачів отримав лише 13 грудня 2017 року, а тому заява подана в межах строку, передбаченого у статті 228 ЦПК України 2004 року. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо обізнаності відповідачів про ухвалення заочного рішення є помилковими та не підтверджуються матеріалами справи. У статті 228 ЦПК України 2004 року передбачено, що відповідач має право на подання заяви про перегляд заочного рішення саме протягом десяти днів з дня отримання копії оскаржуваного судового рішення. Висновки суду першої інстанції про зловживання процесуальними правами також є необґрунтованими.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.