Постанова
Іменем України
23 квітня 2018 року
місто Київ
справа № 333/71/17
провадження № 61-10849св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач (заявник) - ОСОБА_4,
відповідач - Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Подліянової Г. С. від 30 січня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 у грудні 2016 року звернувся в порядку цивільного судочинства до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, просив стягнути з відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він проходив військову службу у складі Збройних Сил СРСР на території Демократичної республіки Афганістан у період з 31 серпня 1985 року до 06 серпня 1986 року, з 03 серпня 1988 року до 28 січня 1989 року. Під час проходження військової служби у нього виникли численні захворювання, які турбують його й нині, та у зв'язку із чим йому встановлена ІІ група інвалідності безстроково.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 постійно страждає на головні болі, які підсилюються при фізичному навантаженні, часто виникає запаморочення, похитування при ходьбі, погіршення пам'яті, зниження слуху, працездатності, безсоння, втрата душевної рівноваги, наявність тривожності, дратівливості, страху, він вимушений витрачати кошти на придбання ліків, що у своїй сукупності завдає йому великих моральних страждань, просив стягнути з Міністерства оборони України на відшкодування завданої йому моральної шкоди в розмірі 100 000, 00 грн
Як на правові підстави позову посилався на статті 23, 170, 1167 ЦК України, статтю 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтю 3 Закону України «Про Збройні Сили України».
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково, стягнуто з Міністерства оборони України на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000, 00 грн, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи у зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби, а тому відповідно до статі 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статей 23, 170, 1167 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку повинно відшкодувати Міністерство оборони України як уповноважений орган державного управління, оскільки у статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що позивач не довів факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди. Позивачем не надано до суду першої інстанції належних і допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у будь-якому розмірі власне Міністерством оборони України, яке було утворено після виникнення у позивача захворювань в Демократичній Республіці Афганістан у 1988 році, наслідком яких є встановлення йому в подальшому групи інвалідності. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди, однак на час проходження позивачем військової служби у 1985-1989 роках не діяв Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України від 16 січня 2003 року№ 435-IV.
У касаційній скарзі, поданій до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у лютому 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року та залишити без змін рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2017 року.
Касаційна скарга обґрунтовувалась доводами, наведеними у позовній заяві, а також посиланням на те, що рішення апеляційного суду не відповідає нормам чинного законодавства.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у праві, призначено попередній розгляд справи у складі трьох суддів.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Сервіси для юристів