Ухвала КЦС ВП від 28.10.2018 року у справі №607/12777/17

Постанова

Іменем України

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 607/12777/17

провадження № 61-45979 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - державний нотаріус П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Романенко Олена Михайлівна та ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Бершадської Г. В. (суддя-доповідач), Ткач О. І. та Ходоровського М. В.

ВСТАНОВИВ :

12 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду позовом до ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту. На обґрунтовування своїх вимог посилався на те, що рішенням Тернопільської міської ради від 15 лютого 2013 року №6/29/38 &qu/2;Про передачу у власність земельної ділянки площею 0,0442 га за адресою АДРЕСА_1, гр. ОСОБА_5 ; надано відповідачу безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0442 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка за рішенням Тернопільської міської ради від 29 березня 2007 року була визначена проходом для спільного користування, тобто земельна ділянка спільного користування зменшилась на 17 м кв до 72 м кв. Через зазначене вище позивач позбавлений можливості тимчасово припаркувати свій автомобіль, щоб доставити і розвантажити будь-які продукти, меблі, матеріали, та інше. Під'їзд будь якої екстреної служби до його будинку також неможливий. Для того щоб наблизитись до свого будинку з проїжджої частини дороги по АДРЕСА_1, для заїзду і зупинки він вимушений використовувати земельну ділянку відповідача.

Оскільки, іншої можливості забезпечити належне користування будинком немає, просив встановити земельний сервітут, для заїзду та тимчасової зупинки транспортного засобу із використання земельної ділянки відповідача (близько 12 м/кв).

Крім того позивач посилався на те, що такий сервітут не створюватиме відповідачу незручностей або обмежень у користуванні земельною ділянкою, оскільки вона вільна від насаджень, заасфальтована, використовується відповідачем для заїзду (виїзду) в гараж. Іншої технічної можливості для під'їзду до належного йому будинку він не має.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені та встановлено земельний сервітут, який передбачає право заїзду та тимчасової зупинки транспортного засобу ОСОБА_4, щодо земельної ділянки площею 0,0013 га, яка належить ОСОБА_5 та визначена згідно плану земельних ділянок по АДРЕСА_1 та НОМЕР_1 виготовленого КП «Земельно-кадастрове бюро», як земельний сервітут на право проходу та проїзду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, виходив з того, що право позивача (як співвласника житлового будинку по АДРЕСА_2) на користування житловим будинком є обмеженим, оскільки під'їзд до будинку є неможливим без заїзду на частину земельної ділянки, яка належить відповідачу.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення суду першої інстанції задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2018 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Приймаючи постанову про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції виходив із того, що доводи позивача, щодо необхідності встановлення сервітуту зводяться до забезпечення йому певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, для встановлення сервітуту позивачем не наведено. Тобто позивачем не було доведено, що відсутність заїзду у двір будинковолодінь створює йому перешкоди у використанні і обслуговуванні належного йому майна, а та обставина, що спірна частина земельної ділянки використовується відповідачем, як заїзд в гараж сама по собі не може бути підставою для встановлення земельного сервітуту, ціль якого є забезпечення позивачу можливості розвантажувати продукти, матеріали, речі які він привіз під будинок.

19 жовтня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 2018 року 2018 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, в якій просив поновити строк касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та скасувати її, а рішення суду першої інстанції, яким задоволені його позовні вимоги залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при перегляді рішення суду першої інстанції були порушені норми статей 98, 99 та 100 Земельного кодексу України та статті 401-404 Цивільного кодексу України, що призвело до безпідставного скасування законного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 20108 року, відкрито касаційне провадження та витребувано з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області справу № 607/12777/17.

23 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому позивач посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів викладених у касаційній скарзі. Крім того ОСОБА_5 посилається на те, що відповідно до статті 99 Земельного кодексу України одним із прав земельного сервітут є право проїзду, яке в даному випадку встановити не можливо, оскільки наявної ширини ділянки не достатньо для проїзду транспортного засобу. Зазначена обставина підтверджена рішення органу місцевого самоврядування та експертним висновком.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.