Постанова
Іменем України
13 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 577/256/18
провадження № 61-45258св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А.Ю., Мартєва С.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Конотопський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді
третя особа - міський голова міста Конотопа Семеніхін Артем Юрийович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 травня 2018 року в складі судді Кравченко В.О. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Ткачук С.С., Левченко Т.А., Хвостика С.Г.,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, який уточнила під час судового розгляду, та в остаточній редакції якого просила: визнати незаконним та скасувати накази Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі - Центр соціальних служб) №28-к від 22.11.2017 року «Про внесення змін до штатного розпису» та №3-к від 24.01.2018 року «Про звільнення провідного фахівця із соціальної роботи ОСОБА_4.»; стягнути з відповідача 7 832,03 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати.
В обґрунтування позову зазначала, що вона працювала в Конотопському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на посаді провідного фахівця із соціальної роботи. Наказом директора від 22 листопада 2017 року її посаду виведено із штатного розпису.
23 листопада 2017 року позивача попереджено про звільнення 24 січня 2018 року за скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40, статті 49 КЗпП України. Посилається, що наказ винесений без необхідності скорочення штату, розпоряджень щодо необхідності перегляду штатної чисельності Центру соціальних служб з боку Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів України не було. Крім того, роботодавцем не виконані вимоги статті 49-2 КЗпП України - позивачу не запропонована жодна вакантна посада; звільнення відбулось під час перебування позивача на лікарняному та внаслідок упередженого ставлення директора ОСОБА_5
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були підстави для скорочення штатної одиниці - посади провідного фахівця із соціальної роботи. Типові структури і штат є рекомендованими для органів місцевого самоврядування і повинні формуватися відповідно до потреб та можливостей місцевих бюджетів. В день звільнення ОСОБА_4 перебувала на роботі, виконувала посадові обов'язки, під час чого була ознайомлена з наказом. Крім того, після надання лікарняного листа наказом №6-к від 2 лютого 2018 року дата звільнення ОСОБА_4 змінена на «2 лютого 2018 року». На момент повідомлення ОСОБА_4 про скорочення чисельності штату працівників до дня звільнення підтверджений факт відсутності вакантних посад, а тому відповідачем дотриманий порядок вивільнення, визначений частиною1 статті 49-2 КЗпП України.
Постановою Апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2018 року рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 травня 2018 року змінено. Доповнено його резолютивну частину: змінено дату звільнення ОСОБА_4, зазначену в наказі директора Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Конотопської міської ради від 2 лютого 2018 року № 6-к з 2 лютого 2018 року на 5 лютого 2018 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у Конотопському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді дійсно мало місце скорочення штату, яке стало підставою для звільнення позивача. На момент її звільнення вакантних посад, які вона могла б займати за своєю професією чи спеціальністю, не було. Підстав для застосування положень статті 42 КЗпП України також не було. Разом з тим, з 24 січня 2018 року по 2 лютого 2018 року включно ОСОБА_4 перебувала на лікарняному і роботодавець звільнив позивача в останній день її перебування на лікарняному, у зв'язку з чим підлягає зміні дата звільнення.
2 та 10 жовтня 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля) позивач подала до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просила скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2018 року, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі або передати справу на повторний розгляд до суду першої інстанції.
Касаційні скарги мотивовані тим, що під час звільнення ОСОБА_4 не була запропонована жодна вакантна посада, зміна граничної чисельності працівників відповідача відбулося без погодження з боку Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів, коло посадових обов'язків позивача не було перевірено судом, під час звільнення не врахована її позитивна характеристика; звільнення відбулося внаслідок упередженого ставлення роботодавця. Також посилалася на те, що судом апеляційної інстанції під час встановлення порушення прав позивача при звільненні помилково не було скасовано рішення суду першої інстанції. Зазначала, що звільнення позивача відбулось не у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, а не штату, при цьому були допущені порушення частини 1 статті 42 та статті 49-2 КЗпП України.
6 та 19 листопада 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Відповідач у своїх відзивах вважає касаційні скарги необґрунтованими, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - прийнятими у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Звільнення позивача відбулося саме у зв'язку зі скороченням штату, а не чисельності працівників, і в суді першої інстанції ця обставина сторонами визнавалася. Посилається на те, що визначення структури та штатної чисельності Центру соціальних служб входить по повноважень міського голови та не потребує додаткових погоджень, підстави для застосування положень частини 2 статті 42 КЗпП України відсутні, оскільки штатна посада, яку займала позивач, була єдиною на момент її звільнення, інші вакантні посади були відсутні. Зазначає, що доводи позивача про упереджене ставлення до неї є надуманими.
Ухвалами Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року та від 2 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами позивача, справу витребувано з суду першої інстанції.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судом встановлено, що з 17 липня 2002 року ОСОБА_4 працювала в Конотопському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Сервіси для юристів