Ухвала КЦС ВП від 20.09.2018 року у справі №522/25597/13-ц

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 522/25597/13-ц

провадження № 61-6428св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2016 року у складі суддів: Процик М. В., Дрішлюка А. І., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору довічного утримання.

Позовна заява обґрунтована тим, що її батькові ОСОБА_3 та його матері ОСОБА_4, яка водночас є її бабусею, належали 613/1000 спірної квартири в рівних частинах на підставі свідоцтва про право власності на житло. ІНФОРМАЦІЯ_2 року її батько ОСОБА_3 помер і на день його смерті їй було трохи більше 6-ти років. Те, що після смерті її батька залишилась спадщина у вигляді частини вищевказаної квартири, їй було невідомо.

З 2008 року позивач проживала зі своєю бабусею ОСОБА_4, яка ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла, і після смерті останньої стало відомо, що нею в Першій Одеській державній нотаріальній конторі було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 квітня 1999 року за № 7-102, згідно з яким вона набула право власності на спадщину, яка відкрилася після смерті її сина ОСОБА_3 З'ясувалось, що 24 березня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання, за умовами якого вона передала у власність ОСОБА_2 613/1000 спірної квартири.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2012 року у справі № 2-6672/11 були визнані недійсними вищевказані свідоцтва про право на спадщину за законом та договір довічного утримання від 24 березня 2008 року в частині 613/4000 спірної квартири, успадкованої нею після смерті батька ОСОБА_1 Після смерті бабусі ОСОБА_4 випадково дізналася, що її бабуся страждала на психічне захворювання, яке від неї приховувала. Позивач та її представник стверджували, що на час укладання договору довічного утримання ОСОБА_4 страждала стійким хронічним психічним розладом та не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, у зв'язку з чим договір підлягає визнанню недійсним в частині відчуження 1839/4000 частин спірної квартири.