Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 161/12564/21
провадження № 61-10546св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2022 року у складі судді Пушкарчук В. П., та постанову Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними.
Позов мотивований тим, що 24 жовтня 2017 року близько 05-20 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ВАЗ 21713», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по просп. Грушевського зі сторони вул. Яровиці у напрямку вул. Привокзальної у м. Луцьку, порушив правила дорожнього руху та здійснив наїзд на позивача.
Внаслідок наїзду ОСОБА_1 спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, та призначено покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, стягнуто з нього на користь позивача 70 000 грн моральної шкоди.
На момент вчинення кримінального правопорушення та розгляду кримінального провадження у суді ОСОБА_2 належали: на праві власності транспортний засіб ВАЗ 21713, 2013 року випуску та на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 .
Під час примусового виконання вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2020 року в частині відшкодування моральної шкоди було встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12 січня 2019 року продав транспортний засіб ВАЗ 21713, 2013 року випуску своїй доньці ОСОБА_4 , а на підставі договору дарування від 02 лютого 2021 року подарував 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 своїй дружині ОСОБА_3 .
На момент укладення вказаних правочинів ОСОБА_2 було достовірно відомо про існування матеріальних претензій щодо відшкодування шкоди, завданої ним у зв`язку із вчиненим злочином, а тому відповідач «вжив право на зло», відчужив належне йому майно з метою уникнення звернення стягнення та примусового виконання рішення суду, шляхом укладення фраудаторних договорів на шкоду стягувачу.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, слід віднести те, що:
договори вчинені після відкриття провадження, пред`явлення цивільного позову, відмови у забезпеченні позову та ухвалення вироку про стягнення грошових коштів у справі № 161/9741/18;
майно відчужено на підставі безвідплатного договору дарування;
контрагентами, з якими боржник уклав оспорювані договори, є його дружина та донька;
після укладення оспорюваних договорів у відповідача відсутнє інше майно.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.