Постанова
Іменем України
12 квітня 2018 року
місто Київ
справа № 243/7029/17
провадження № 61-4411св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_3,
заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Мірошниченко Л. Є. від 22 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Азевича В. Б., Новосьолової Г. Г. від 11 жовтня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 07 серпня 2017 року звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, за участі заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України та Російської Федерації.
Заява обґрунтовувалася тим, що ОСОБА_3 до вимушеного переселення у серпні 2014 року була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02 березня 2016 року № НОМЕР_1 перемістилася зі свого постійного місця проживання на тимчасово окупованій території Донецької області до м. Святогірськ Слов'янського району Донецької області, де проживала і на момент подання заяви. На окупованій території у заявника залишилось нерухоме майно. Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту вимушеного переселення з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини Луганської області України й зумовлене тим, що заявник має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що право на життя, безпеку та захист такого права, а також обов'язок держави захищати права громадян є абсолютним як правом, так і обов'язком, та не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності. Факт збройної агресії Російської Федерації стосовно України встановлений державою на законодавчому рівні, є загальновідомим фактом та не потребує встановлення в судовому порядку. Посилання заявниці на необхідність визначення свого статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року є необґрунтованим, оскільки зазначена Конвенція поширює свою дію на певну особу не у зв'язку із наявністю у цієї особи судового рішення про встановлення факту агресії іншої держави, а у зв'язку з тим, що особа підпадає під ознаки, передбачені статтею 4 Конвенції.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що факт збройної агресії проти держави України встановлюється уповноваженими Конституцією України органами державної влади (Президентом України та Верховною Радою України) та відноситься до політичної сфери (публічно-правової), оскільки стосується виконання імперативних повноважень органами державної влади у зазначеній сфері діяльності держави. Підтвердженням такої позиції є прийняття Парламентом та Президентом України низки актів, якими вже встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати зазначені судові рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву про встановлення факту, що має юридичне значення. На обґрунтування касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що до юрисдикції судів належить вирішення всіх правових питань, у тому числі, які виникають у зв'язку зі збройною агресією інших держав щодо України. Юридичний факт, який вона просить встановити, має індивідуальний характер та стосується виключно заявника. Заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано до суду у порядку окремого провадження для визначення її статусу як жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, у тому числі щодо отримання нею відповідної допомоги. Законодавством іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації не визначено. Відмовляючи у задоволенні заяви суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, застосувавши положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який не регулює правовідносини внутрішньо переміщених осіб, та не застосували Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, ухвалою від 28 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Сервіси для юристів