Постанова
Іменем України
10 жовтня 2018 року
місто Київ
справа № 754/15589/14-ц
провадження № 61-13780св18
Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Левенця Б. Б., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»
(далі - ПАТ «Родовід Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення торгів та продажу предмета іпотеки за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що за кредитним договором, укладеним 19 березня 2008 року між банком та ОСОБА_4, позичальник отримав кредит у розмірі 195 000, 00 дол. США зі сплатою 15 % річних строком до 19 березня 2011 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором того ж дня між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. Позичальник належним чином умови договору не виконував, внаслідок чого станом на 09 вересня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 252 893, 78 дол. США та 87 650 117, 54 грн. Позичальник та іпотекодавець на вимоги про погашення заборгованості не відреагували.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позичальник і іпотекодавець допустили порушення умов договорів, проте позивачем пропущено позовну давність, про застування якої заявлено відповідачем. Доказів переривання строку позовної давності не надано та клопотання про поновлення такого строку не заявлялося.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Судом у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 березня 2008 року № 77.2/СЖ-069.08.2 у розмірі 195 000, 00 дол. США заборгованості за кредитом, 57 893, 78 дол. США заборгованості за відсотками за користування кредитом, 90 000, 00 грн пені та 447 683, 50 грн трьох відсотків річних за порушення строків виконання грошового зобов`язання звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та передана в іпотеку на підставі договору іпотеки від 19 березня 2008 року. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з визначенням початкової ціни продажу предмета іпотеки 1 583 900, 00 грн, але на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що суд першої інстанції не врахував, що звернення позивача з позовом до позичальника про стягнення боргу перервало позовну давність та після переривання такого строку позовна давність за вимогами про стягнення кредиту та відсотків за користування кредитом шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки не спливла. Розмір пені судом зменшено до 90 000, 00 грн, адже навіть у межах позовної давності за прострочення сплати кредиту та за прострочення сплати відсотків він складає більше 20 000 000, 00 грн, що в три рази перевищує розмір боргу з відсотками.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просила скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду справи апеляційним судом.
Доводами касаційної скарги є те, що термін дії кредитного договору визначений до 19 березня 2011 року, таким чином банк мав право пред'явити позов до 19 березня 2014 року, однак звернувся до суду із цим позовом лише 23 вересня 2014 року, тобто із пропуском позовної давності.
Заявник зазначає, що рішенням апеляційного суду з ОСОБА_3 стягнуто на користь банку судовий збір у розмірі 5 481, 00 грн, поряд із цим позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 3 654, 00 грн.
На переконання заявника, стягнення з відповідача трьох процентів річних, нарахованих позивачем з підстав порушення строків повернення кредиту, отриманого позичальником не в національній валюті, а у валюті США, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки кредитор не зазнав матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сервіси для юристів