Ухвала КЦС ВП від 02.05.2018 року у справі №2-16172010

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1617/2010

провадження № 61-14989св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців

від 16 червня 2010 року в складі судді Гончарової І. М. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2017 року в складі колегії суддів: Владичана А. І., Міцнея В. Ф., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що 13 вересня 1983 року видано ордер на проживання ОСОБА_2 та членів її сім'ї у квартирі АДРЕСА_1, де вона зареєстрована та проживає. Крім позивача, у спірній квартирі зареєстровані відповідачі, проте вони там не проживають протягом трьох останніх років, не виконують обов'язків з її утримання та сплати комунальних послуг. Позивач вважає, що відповідачі втратили право користування квартирою.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 16 червня 2010 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі з поважних причин не проживають у спірній квартирі з березня 2007 року, тому відповідно до статей 71, 72 ЖК Української РСР можуть бути визнані такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 22 лютого 2017 року заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідачі більше шести місяців без поважних причин не проживають у спірній квартирі, тому втратили право користування цим житлом.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у спірній квартирі, але тимчасово (не більше двох місяців) проживали за іншою адресою. Показання свідка ОСОБА_6 не можна вважати належним та допустимим доказом, оскільки вона заінтересована у вирішенні справи і виселення відповідачів збільшить її майнові права щодо спірного приміщення. Судові рішення ґрунтуються на припущеннях. Суд першої інстанції не повідомив відповідачів про час і місце розгляду справи. Апеляційний суд не взяв до уваги подані відповідачами докази та безпідставно відмовив у задоволенні заявлених клопотань.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

26 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.