Постанова
Іменем України
8 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 756/9955/16-ц
провадження № 61-835 св 17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,
Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Одинадцята Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року у складі судді Бублієві Д. О. та ухвалу апеляційного суду міста Києва
від 29 листопада 2017 року у складі суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Одинадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що з 28 грудня 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі. 29 вересня
2015 року позивачу в приміщенні Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Голосіївське РУ ГУ МВС України в місті Києві) повідомлено про підозру про вчинення кримінального порушення, передбаченого
статтею 205-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), санкція якої передбачає конфіскацію майна.
21 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1. Проте, наміру дарувати квартиру у нього не було, підписав договір за дією вкрай тяжких обставин, а саме - загрози конфіскації єдиного житла та на невигідних для себе умовах.
Посилаючись на те, що спірна квартира є єдиним житлом, в якому позивач проживає, сплачує всі комунальні платежі, що свідчить про те, що фактичного дарування не відбувалось, а мав місце фіктивний правочин, просив на підставі статей 233, 234 ЦК України визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1
від 27 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та
ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 8-1257.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня
2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами підтвердження того, що, укладаючи договір дарування, він діяв під випливом тяжких для нього обставин і на вкрай невигідних умовах.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів той факт, що укладення договору відбулося під впливом тяжкої обставини та що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі. Крім того, не надано доказів того, що укладення оспорюваного договору не відповідало волевиявленню ОСОБА_4
Сервіси для юристів