Постанова
Іменем України
06 червня 2018 року
м. Київ
справа № 520/14722/16-ц
провадження № 61-14485св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - на рішення апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2017 року у складі суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Плавич Н. Д.,
В С Т А Н О В И В :
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У листопаді 2016 року Одеська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна із чужого володіння та визнання права власності.
Позов мотивовано тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеського міського управління Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» про визнання права власності на земельну ділянку, визнано за ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку площею 1 000 кв.м з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення ОСОБА_7 отримав 08 травня 2007 року державний акт на вказану земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1. На підставі договору дарування від 29 травня 2007 року ОСОБА_7 здійснив відчуження земельної ділянки ОСОБА_8, який у свою чергу на підставі договору дарування від 11 липня 2007 року здійснив відчуження земельної ділянки ОСОБА_9 Останній на підставі договору дарування отримав державний акт на право власності на земельну ділянку та на підставі договору купівлі-продажу 04 серпня 2014 року продав спірну земельну ділянку ОСОБА_10, яка на підставі договору купівлі-продажу від 29 червня 2016 року здійснила відчуження земельної ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2007 року, на підставі якого ОСОБА_7 набув право власності на земельну ділянку, скасовано ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2008 року, в подальшому позовна заява ОСОБА_7 ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2008 року залишена без розгляду. Крім того, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2015 року, скасовано державний акт про право власності ОСОБА_9 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1.
Посилаючись на те, що земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради не з її волі, а іншим шляхом, Одеська міська рада просила витребувати від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1; встановити порядок виконання рішення, вказавши, що рішення є підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради; стягнути судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вибуття спірної земельної ділянки з володіння територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради відбулось поза волею громади іншим шляхом, проте позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2017 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Витребувано від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Встановлено порядок виконання рішення, згідно якого рішення є підставою для здійснення за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що набуття відповідачами як останніми набувачами земельної ділянки, відбулося на підставі договору купівлі-продажу 29 червня 2016 року, тому позов про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки подано 21 листопада 2016 року до суду в межах строку позовної давності. Правові підстави для застосування передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України наслідків спливу позовної давності до вимог про витребування земельної ділянки у останніх набувачів відсутні. Територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради довела факт існування права комунальної власності на спірну земельну ділянку, земля вибула з володіння громади на підставі судового рішення, яке скасовано, тому є підстави, передбачені пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, для витребування земельної ділянки від добросовісних набувачів.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, який законно й обґрунтовано застосував позовну давність до спірних правовідносин; суд апеляційної інстанції допустив невірне тлумачення закону в частині переривання перебігу позовної давності; позовна давність, перебіг якої за висновками суду почався 19 грудня 2008 року, сплила 19 грудня 2011 року, тому подання прокурором позову у січні 2012 року не свідчить про переривання перебігу позовної давності; судом апеляційної інстанції не взято до уваги висновки, викладені у постановах Верховного Суду України щодо застосування статті 264 ЦК України, якими визначено, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності, а не після її спливу; суд апеляційної інстанції допустив невірне тлумачення закону в частині визначення початку перебігу позовної давності, її переривання та визначення моменту відновлення перебігу позовної давності після його переривання внаслідок пред'явлення позову до одного із кількох боржників або щодо частини вимоги, право на яку має позивач; апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги.
20 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Сервіси для юристів